Діаманти Ківі-Ківі
- Автор: Дауманн Рудольф
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: З. П. Кундіренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Діаманти Ківі-Ківі». Краткое содержание книги:
Повість проливає яскраве світло на злочинну діяльність міжнародних компаній в Республіці Конго і в наші дні.
У книзі вміщено також оповідання «Маукі з Калахарі».
Обидва твори Р. Дауманна пройняті гарячою симпатією до поневолених африканських народів.
Іноді Брюггенсена душив кашель, але хворий уже міг ходити, не спираючись на Баантумічо. Та вірний негр супроводив його всюди, не лишав самого ні на мить. Він і не підозрівав, що, крім нього, ще двоє людей не спускають ока з його господаря. Самуель Беніссон найняв двох приватних сищиків, які пильно охороняли надзвичайно цінну для нього людину.
Ні, тепер Тілю вже не врятуватися від Де Беерс, не розірвати договір з алмазною компанією. Він навіть не зміг би втекти, коли б захотів цього.
У Леокіні знайшлися і такі, які задумали викрасти Тіля. Однак ті, що знали Брюггенсена, висміяли ці плани. Викрасти фламандця — не штука. Але примусити Брюггенсена вибовкати все — неможливо.
Були й інші спроби вивідати таємницю.
Якось у фешенебельному готелі «Ройяль» несподівано з'явилися вродливі жінки, справжні красуні. Ходили чутки, що їх привезли, з Антверпена чи Брюсселя… Дівчатам пообіцяли велику суму грошей, якщо вони зуміють розв'язати Тілю язик і примусити його заговорити — не про кохання, звичайно, а про те, де він знайшов діаманти.
Брюггенсен не був скнарою. Він замовив для привабливих істот кілька пляшок мума — найдорожчого шампанського. А сам пив, збовтуючи, мінеральну воду, яку наливав йому вірний Баантумічо із запечатаної сургучем пляшки.
— Ви гарні дівчата, ніде правди діти, — повчав Брюггенсен красунь. — Але хіба мало дома чоловіків, що ви по них приїхали в це пекло? Тут, у Леокіні, у всіх надто короткий вік. Кому заманеться мати справу з горилами у вечірніх платтях. Я теж колись кохав, моє кохання народилося тут, у «Ройялі». Вона була родом з Хеннегау. Я запропонував їй одружитися зі мною і переїхати до мене на плантацію маніока. Келлі поглузувала з мене. А за якихось два роки стала повією. Я часто бачив її в убогому солдатському кабаре. Раджу вам скористатися своїми квитками, поки вони ще дійсні, і повернутися на батьківщину.
— А чому ви не запропонуєте мені одружитися з вами? — з викликом спитала пишна Гортензія ван Мойрен з Антверпена.
— Тому, що в твоїх блакитних, нібито щирих очах таїться фальш, а фарбованого волосся я взагалі не виношу. До того ж, — засміявся він, — мати дружину, що дудлить вино, мов содову воду!.. Ні, для мене це коштувало б надто дорого. Коли в мене буде замок в Остенде, я візьму собі дружину з рідних місць, з Бішоота чи звідкись поблизу нього. Там жінки такі ж чепурненькі, як їхні чепчики. Я здавна мрію про таку дружину.
Одного разу, коли вже згустилися вечірні сутінки, до бунгало Брюггенсена прийшла струнка Моллі Артерен. Але на сходах дорогу їй загородив Баантумічо.
— Панові Брюггенсену, — сказав він, — потрібен спокій. Ось вам невеличкий подарунок за згаяний час. Ні, дякувати панові особисто не треба.
В красивій золотій шкатулці лежали діаманти: блакитний, жовтий і чорний, кожен по чотири карати; і хоча вони були ще не відшліфовані, грані створених природою кристалів сліпуче іскрились. Біля них була записка: «Вони ще не відшліфовані і безформні. Передайте тим, хто послав вас сюди!»
«Він мільйонер!» — говорили всі в Леокіні, бо, звичайно, дівчата не втрималися, щоб не розповісти про подарунок.
«І ви не зуміли прибрати його до рук? — казали їм. — Ну, з вас діла не буде!»
Незабаром дівчата виїхали у Браззавіль. Брюггенсен знову почав заходити в «Ройяль» випити щось перед сном. Фламандця відразу оточували улесливі «друзі», що невідомо де набралися відтоді, як над ним сліпуче засяяв ореол великого багатства. Вони замовляли найдорожчі марки вин, запрошували випити з ними. Один з них галасував найбільше:
— Тіль, старина, пам'ятаєш, як ми разом прибули сюди з Маноли?
Брюггенсен, вмочивши в- мінеральну воду моржеві вуса, глузливо відповів:
— Твоя правда, Мейєрс. Це було саме тоді, коли ти мав можливість не раз визволити мене з біди якоюсь рваною десяткою бельг. Я не забув цього.
Брюггенсен поступово одужував. Пив мало, їв у міру. В нього вже не тремтіли пальці рук і зникла жовтизна з очей. Тепер він іноді годинами радився з Самуелем Беніссоном і Барклеєм, готуючи експедицію. Проте коли представники компанії розгорнули перед фламандцем карту і попросили точно вказати місце, де він знайшов алмази, Тіль знизав плечима:
— За договором, я маю показати вам його, коли прибудемо в Ківі-Ківі, щоб копати пробні шурфи. До того ж звідки у вас може бути карта місцевості, де не бував ще жоден картограф.
— Дозвольте, Брюггенсен, — спалахнув Беніссон. — Ці карти виготовлені точно за даними спеціальних аерофотозйомок. Дивіться, ось протікає Ківі-Ківі…