Діаманти Ківі-Ківі

инуло десять місяців, і саме коли лили найбільші дощі, Тіль Брюггенсен зненацька з'явився у Порт-Франкі, обірваний і страшенно виснажений. Його підтримував Баантумічо, обличчя якого було сіре від утоми. Рушниці в них уже не було, а ніж-різак став схожий на клинок.

Коли комендант порту хотів подарувати фламандцеві замість його драних штанів нові, той хрипко вигукнув:

— О, це був би чудовий обмін, пане капітан! Навіть за сто тисяч бельг я не віддам цього лахміття. Зовнішній вигляд — ніщо, важливий зміст!

Купець Аслак бен Абдул, відомий як найскупіший лихвар, видав Брюггенсену позичково значну грошову суму, дехто казав: тисячу бельг готівкою. Крім того, Аслак бен Абдул купив для Брюггенсена нові сорочки, корковий шолом, легкі полотняні куртки і чоботи, а для

Баантумічо — одяг боя з блискучим червоним тарабушем[4], який носять слуги в будинках знаті.

— Вас це дивує, хлопці? — сміявся Тіль у барі. — Як бачите, працьовиті люди мають кредит… Чому ж мені не купити собі нових штанів? Б'юсь об заклад, що інших таких дорогих штанів, як оці мої драні, в цілому світі не знайти! Я не скину їх до самого Леокіна, а там продам, скажімо, за п'ятсот тисяч бельг! Ці штани ввійдуть в історію!

Другого дня, заплативши скажені гроші за окремі каюти для себе і негра, Брюггенсен першим пароплавом поплив з Баантумічо униз по Кассаї. Пасажири рідко бачили їх. Фламандець всю дорогу лежав: він був тяжко хворий на тропічну малярію, ковтав хінін, скільки могло витримати серце, і сам вливав собі ліки проти більгарціозу. Через десять днів він зійшов на берег у Леопольдвілі. У нього тремтіли коліна. Вірний негр дбайливо підтримував його.

Адміністратор готелю «Ройяль» здивовано закліпав очима, коли хворий у драних штанях почав вимагати окреме бунгало для себе й слуги.

— Щоденна плата п'ятдесят бельг! — поквапливо попередив він.

— Я не питаю про це! Знаю ваші лихварські ціни! — прохрипів Тіль. — Ось п'ятсот бельг наперед.

Коли портьє запитав про багаж, фламандець у відповідь тільки засміявся:

— У мене, чоловіче, все в кишенях, ось тут під лахміттям! Тут більше, ніж може вміститися в п'яти скринях. Ми вже якось влаштуємося. А тепер викличте сюди негайно пана Беніссона, так, шефа алмазної компанії Де Беерс у Леокіні. Скажіть йому, що Тіль Брюггенсен повернувся з Кассаї і має до нього важливу справу! А потім якнайшвидше запросіть лікаря Массіньї. Мене добряче скрутило.

Виходячи від хворого, лікар зустрів на веранді бунгало представників компанії Де Беерс.

— Вам, власне, не слід іти зараз до Тіля Брюггенсена, містер Беніссон, — кинув лікар. — Він — руїна, йому треба було б лягти в лікарню і з місяць добре поспати. Тільки тоді, може, пощастило б вигнати з його тіла тропічного диявола. Але цей твердолобий фламандець упирається, вимагає, щоб я переселився сюди і тут лікував його. Він запевняє, що ви візьмете на себе всі витрати.

— Якщо Тіль Брюггенсен так упевнений в цьому, то, може, він і не зовсім збожеволів, — буркнув товстий Беніссон. — Але скажіть відверто, пане лікар, чи він взагалі сповна розуму?