Діаманти Ківі-Ківі

оли було укладено цей договір, ніхто в Леокіні так і не узнав. Все трималося у великій таємниці. В столиці Конго раптово з'явилися англійський прокурор та нотаріус з Брюсселя. Однак вони вперто заперечували, що мали якусь справу з Беніссоном чи Брюггенсеном.

Тіль Брюггенсен уже кілька разів виходив з бунгало. Минуло півроку відтоді, як він прийшов у Леокін. У цей час почали повертатися з джунглів Кассаї розчаровані шукачі алмазів. Вони були злі, роздратовані, хворі і ледве могли розрахуватися з найнятими по контракту робітниками.

Судячи з їх розповідей, шукачі сходили болота Ківі-Ківі вздовж і впоперек, але не принесли з того тропічного пекла жодного камінця.

— Брюггенсен вказав нам хибний шлях! — лаялися невдахи.

Коли ці балачки доходили до фламандця, той тільки сміявся:

— Чому саме я? Я не казав жодній людині, де знайшов камінці, та й негр мій не з базік. Якщо ви не знайшли алмазів, то хіба моя вина, що у вас поганий нюх?

— Отже, він таки знайшов алмази, — гомоніли в барах і трактирах.

— Слухай, хлопче, одного такого камінця досить, щоб забезпечити тобі безтурботну старість. Не треба буде більше сидіти за ткацьким верстатом і сушити мозок, за віщо жити завтра. Касир банку, напившись у барі мадам Хаттерас, присягався, що на рахунку Тіля Брюггенсена сімсот п'ятдесят тисяч бельг.

— Це так, але наступного дня касир обійшов усіх, хто з ним пив, і зрікся своїх слів, — глузували скептики. — Він, мовляв, помилився: на поточному рахунку Брюггенсена всього-на-всього сім тисяч п'ятсот бельг.

— Отже, в Бельгійському Конго з'явився новий багач. Колись ми були з ним добрими приятелями. Він тоді виготовляв на продаж тапіоку. Треба його відвідати!

Але хворий не приймав гостей. Високий стрункий Баантумічо в своєму новому блискучому тарабуші зустрічав їх перед сходами.

— Пан Тіль жалкує, але він не в силі розмовляти… В нього багато-багато гарячки і поганого-поганого кашлю. Пан лікар суворо заборонив підходити чужому до його ліжка. Ти — давній приятель? Ну, будь ласка, напиши ось тут своє ім'я… Дякую. Мій господар дуже радіє, коли в нього з'являється в Кіншаші ще один давній приятель.

— Вони вважають нас за дурнів! — лаялися колишні знайомі. — Поміркуйте тільки, чому у Брюггенсена таке незвичне ім'я — Тіль Уленшпігель. Ім'я фландрського дурня. Вже тільки це свідчить про хитрість Брюггенсена. Ні, ще раз топтати стежку до його бунгало марно.

У ці дні хворий почав напосідати на лікаря.

— Любий Массіньї, малярія вже покинула мене. Я обіцяю дотримуватися ваших настанов. Спиртного навіть у рот не візьму, нізащо! Боже, до чого ж смачний свіцлерум і женевер з пальмовим вином! Але я відрікаюсь од них. Ще місяців три поживу в цій клятій країні, а потім подамося з вами на батьківщину в Остенде, лікарю. Що? Кажете, більгарціоз ще не залишив мене? Коли ж я його позбудусь?

Більгарціоз — мікроскопічно малі нитяні глисти, їхні личинки, які можна побачити тільки під мікроскопом, живуть у тропічних водах, заражених калом хворих. Личинки проникають крізь пори шкіри в тіло людини і міцно прикріпляються десь у ньому. Потім з них виростають глисти завдовжки близько дванадцяти міліметрів. У декого личинки викликають нариви зовні на шкірі. Але іноді ці паразити оселяються десь усередині або під черепом, тоді хвороба більгарціоз не менш небезпечна, ніж бубонна чума.

У Тіля Брюггенсена глисти вразили діафрагму, і, на думку лікаря Массіньї, вилікуватись од них було складніше, ніж від запалення легень.

Та настав день, коли лікар, добре вислухавши Тіля і глибоко, боляче обмацавши його під ребрами, дозволив своєму виснаженому пацієнтові виходити на кілька годин.