Одіссея практиканта
- Автор: Кривенко Владимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Стрельбицький
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Одіссея практиканта». Краткое содержание книги:
– Нам, Степане Захаровичу, для тієї роботи ваша допомога потрібна.
– Яка?
– Треба дві кувалди та два щупи в кузні виготовити.
– Не питання! Малюйте ескіз, поки поснідаєте, все вже готове буде. Он там, через дві хати наш клуб і «чайна» при ньому, там поснідаєте, потім повертайтесь, відвезу вас на скиртове поле. А з житлом о шостій-сьомій вирішимо. Переглянулись ми, та й пішли до машини по речі.
Повертались ми з «чайної» до Сільради вже на «бобіку». Степан Захарович чекав нас на ґанку Сільради.
– Кувалди та щупи – в машині. Речі ваші нехай тут полежать, ніхто їх не зачепить, перевдягайтесь в робоче, Василь відвезе вас на поле, а ввечері я заберу вас до когось на постій.
Перевірка грозозахисту нескладна, але досить важка і малооплачувана робота. Скирта це такий довгастий стіг щільно складених снопів коноплі висотою до 8 шириною 5–6, завдовжки 25–50 метрів. (Не подумайте зайвого, наша промислова конопля не має тієї наркотичної дії, що притаманна азійській та Єгипетській). В обох торцях скирти встановлюють 10 метрові стовби-щогли з вмонтованим в них товстим дротом, з'єднаним під землею з контуром заземлення. Якість цього з'єднання і належало перевірити. На скиртовому полі, під палючим сонцем, треба було під'єднати здоровенний мегомметр одним кінцем до заіржавленого болта, привареного до того дроту, потім рознести два метрові щупи під кутом в 45°один до одного і на 25 метрів від щогли, забити їх кувалдою в камінну землю на 60 см., з'єднати проводами з мегером, провести виміри, записати результат в протокол, витягти щупи (що набагато важче ніж забити, тим більш, щупи виготовили, всупереч нашому бажанню з арматурного заліза), і йти до наступної щогли… А скирт тих на полі було більше сотні. На обід не пішли – далеко. Потім повернутися вже несила буде. Полежали півгодини в крихітній смужці тіні від скирти – сонце ж майже в зеніті, та й – до чергової щогли…
Зміряли ми в той день, десь близько двох десятків скирт і, в повній знемозі, о третій годині дня, потягли важкущий мегер МС-08, кувалди, щупи, мотки проводу «додому» – в Сільраду.
Стомлені, змучені спекою, приплентались ми до найпершого будинку на околиці села і, ледве ворушачи здерев'янілими зневодненими язиками, привітавшись, попросили водички у старого, сивого дідугана, що меланхолічно смоктав люльку, сидячи на ослінчику біля фіртки. Не відповівши на привітання, дід вказав чубуком люльки вздовж вулиці та глухо проказав:
– Калодец там…
Навіть матюкові не вдалось пролізти нашими спраглими горлянками, і ми понуро почвалали далі. За кілька сот метрів, край дороги, ми таки побачили криницю, але радість наша була передчасна. Остання ланка ланцюга закінчувалася карабіном, а відра не було…
– Давайте мою футболку намочимо, витягнемо, посмокчемо, не пропадати ж від спраги! – запропонував я.
– Краще – мої труси, – розвеселився Віктор. – і колір, наче кава буде, а смак!.. – він аж примружився, плямкаючи губами, подумки смакуючи той нектар.
– І мої прив'яжемо, – подав голос і Едік, щоб тому дідові де кінця життя у носі свербіло на згадку про нас, як воду питиме!
На наше бубоніння, у дворі з'явилася літня жінка і запитливо подивилася на нас. Ми, майже хором, попросили врятувати нас, позичивши відро на кілька хвилин. Жінка підійшла ближче, з жалем розглядаючи і нас і наші проводи-штирі-кувалди.
– Хлопці, а ви ж хто такі будете? Звідки?
– З Києва ми, шановна, а тут, ми на вашому скиртовому полі, з ранку, грозозахистом займаємося.
– Ой, синочки! Яка вода? Ви ж голодні! З ранку в полі без води та їжі! Заходьте, я такого смачного борщику наварила – довго мене згадувати будете! Не зважаючи на наш кволий опір, вона, майже силоміць, затягла нас у подвір'я, всадила у літній кухоньці і так нагодувала, та ще й молочком, замість води, напоїла, що йти нікуди вже не хотілося. Подякували ми за такий щедрий дарунок долі, а Віктор і каже:
– Оце, Оксано Михайлівна, мали ми йти до Степана Захаровича, щоб нас на постой до когось на кілька днів оприділив. То, може, ми до нього не підемо, а з Вами, якось, домовимось, бо нам з того поля, поки до чайної на обід, та назад на поле… то й робітники з нас ніякі, а от, якби у Вас зупинитись, то набагато нам легше було б. А якщо Ви згодні, то давайте за плату просто зараз домовимося і ми годинку перепочинемо, та й знову на поле, до вечора.
– Ой, синочки, та я згодна годувати вас, але хатинка у нас маленька, а дочка моя ще двох бешкетниць привела, – он вони на сіновалі знову якусь шкоду роблять… Де ж я вас розміщу?
– А що, Оксано Михайлівно, якщо ваші бешкетниці сіновал лише вдень окупують, то, може, вночі – ми його? Я подивився на перелякано-здивоване обличчя Едіка і, поки він не втрутився, гаряче підтримав Віктора: