Одіссея практиканта
- Автор: Кривенко Владимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Стрельбицький
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Одіссея практиканта». Краткое содержание книги:
– «На свободу з чистою совістю!» – привітав мене сержант і ми рушили далі. Сержант сів проти заґратованих дверей в камеру, а я – біля віконця.
– Ніколи в такому фаетоні не їздив, – признався я сержанту. – Треба якось стрес зняти. Закурив би, але не знаю, чи можна, та й запальничка відмовила…
– Так у мене ж сірники є! – Жваво відгукнувся сержант, побачивши мою «представницьку» пачку. – Ніколи ще таких цигарок не бачив.
! Закурили, обмінялись думками про рівень американської тютюнової промисловості.
– Дайте і мені, простягнув руку з-за ґрат арештант.
– Сиди! Гримнув на нього сержант. Он, товариш лейтенант «Приму» смалить, а тобі «Bond» подавай! Арештант покірно поплентався в свій куток.
– Кажеш лейтенант «Приму» смалить, то може і його з водієм пригостити?
– Ну, як не жалко, то чого ж, він людина хороша.
– То що, постукаємо, хай зупинить машину? Я ж на ходу не пригощу…
– Ні в якому разі! Він подумає, що щось сталось, сердитися буде. Може сам зупиниться, а може когось ще підберемо, а як ні, то там скоро криничка буде з джерельною. Ми там інколи зупиняємося, щоб водички додому набрати. Вкуснюща-а-а!
Отак, за розмовою, я раз по раз позирав то на сержанта, то в віконце, милуючись висушеним сонцем степовим ландшафтом, і раптом побачив на узбіччі знайому до сліз, «Побєду» яскравого жовтогарячого кольору… Капот машини був відкритий, дверцята – теж. Хтось, мабуть водій, порався в моторі, а навколо вештались в очікуванні кілька пасажирів…
– Є в світі справедливість, – сказав я і запропонував сержанту ще одного Бонда…
В готелі Веселинова на мене чекав сюрприз. Ледве я, простягнувши паспорт, назвав своє прізвище, як адміністратор ошелешив мене повідомленням, що ще вранці Віктор забронював для своєї групи номер на трьох, навіть розплатився за кілька днів, та й пішов на завод…
– От тобі й «вигрівається під боком» – подумав я. В номері я, нарешті, здійснив давнє бажання – поснідав печивом з лимонадом, хоча це можна було б назвати і вечерею… День помітно хилився до вечора, отже я вирішив прийняти душ і відпочивати, чекаючи колег.
Першим двері відкрив Віктор.
– Привіт! Як дібрались?
– А що це ти до мене на «Ви» звертаєшся? – запитав я.
– Так Єдік, мабуть, в душі?
– Ні, Єдік, скоріш за все, в шаровій пилюці, на трасі… Ще їде… Колись буде…
– Ти що, кинув його? Запам'ятай, студент, у нас, налагоджувальників, так робити не годиться!
– У вас, налагоджувальників, не годиться??? – Мені аж подих перехопило від такої несправедливості.
– А хто, як не ви, шановні, кинули мене спочатку в Миколаєві, а потім на трасі?… І я розповів Віктору про всю свою «одіссею». Віктор замислено помовчав і несподівано запитав.
– Ти ж голодний, мабуть, як вовк, бо в твоїй розповіді місця для їдальні не знайшлося?
– Та ні, вже перекусив трохи, – і я кивнув на стіл, де стояла порожня пляшка лимонаду і валялась обгортка печива.
– М-м-м, – замотав головою Віктор. Так ото ти нам пляшку «перцівки» зекономив, а сам «Буратіном» перебиваєшся? Ні, так не піде! Раз ми винні, маємо спокутувати. Від імені нашої рідної «Променергоавтоматики» запрошую тебе до ресторану і, побачивши деяку розгубленість на моєму обличчі, поспіхом додав.
– Я, звісно, пригощаю…
Коли ми повернулись з ресторану, третє ліжко вже було зайняте…
Едік, просто в одязі, лежав горілиць, молитовно приклавши праву руку до грудей і смачно похропував. На столі, в оточенні обірваних ковбасних оболонок, поруч з лимонадом, стояла порожня пляшка з-під пива.
– знявши кашкета, сумно промовив Віктор.
– Прости його. Бачиш, як руки склав – кається… Втім, це – поки спить, до ранку пройде… Лягаймо, завтра, якщо дадуть зварювальника, можна великий шмат роботи виконати.
– А що варити?
– Та, кронштейни під датчики, кабелі зв'язку, сирену та під наш прилад. Роботи не багато, але робити її не зразу треба, а поступово, вслід за нашим монтажем, на протязі всього дня, а зварювальників це не влаштовує, важко з ними домовлятися, щоб весь день були поруч «на підхваті».
– То, якщо там не труби, що під тиском, то і я б зміг…
– Ти що, варити вмієш? Аж підскочив Віктор.
– Ну, я ж не дипломований зварювальник, але дещо можу… Тільки ж апарат, кабель, маску, електроди…