Одіссея практиканта
- Автор: Кривенко Владимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Стрельбицький
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Одіссея практиканта». Краткое содержание книги:
– Не питання! Зроблю!
– А куртку? Не буду ж я в тенісці варити!
– Яку куртку! Я для тебе весь костюм брезентовий у них вирву! Нє, ти, правда, варити вмієш?
На тому такий довгий, сповнений пригод, день і скінчився. Щось поночі бубонів Едік, чимось йому дорікав Віктор, але я те чув, як крізь вату, не розбираючи слів, відчуваючи лише те, що ліжко в готелі «Без Фелікса» набагато зручніше ніж в готелі «Під Феліксом»…
Прокинувся я першим, трохи за шосту, і довго нудився в ліжку, бо одночасно хотілось вже встати і не хотілось порушити сон колег. Врешті, не витримав, сів на ліжку і обережно прокахикав. Віктор тут же підняв голову.
– О, ти вже готов «к труду і обороні»?
– Так точно, вашбродь! – Пошепки відчеканив я.
– Та чого ти шепочеш? Цього сплюху, – він кивнув на замотаного в простирадло, на зразок єгипетської мумії, Едіка, – до одинадцятої години і гарматою не збудиш. Ти б побачив, як мені довелось помучитися, щоб він роздягся і ліг по-людськи…
– То хай би й спав, як ліг, ти йому хіба за няньку найнявся?
– Ага, за няньку… Це ми вже проходили, він потім весь день канючитиме, що не виспався і робітник з нього ніякий. А нам роботу треба зробити та процентовки підписати.
– Так оце нам треба до одинадцятої від нього мух відганяти, сон його берегти?
– Ні в якому разі! План такий: – на горшок, в їдальню і на завод!
– А Едік на горшок сам сходить?
– Ти, студент, того, не дуже! Це наші, сімейні справи. Ти, краще, скажи, ти вчора, щодо зварювання не пошуткував?
– Я схожий на клоуна?
– Ну, тоді, діємо за планом!
Як і передбачав Віктор, залучити місцевого зварювальника до нашої робити можна було лише через 2–3 дні, отже Віктор, потрясаючи червоним посвідченням, таки «вирвав» і костюм, і маску, і рукавиці. і електроди, і апарат… Ну словом, коли, близько першої години дня Едік, нарешті, з'явився на заводі, ми вже закінчили монтаж і готувались розпочати випробування системи та навчання персоналу.
– О! Які люди! – глузливо зустрів його Віктор. – А ми тебе вже й не чекали сьогодні! Біжи до готелю, візьми з моєї сумки процентовку, зараз енергетик її підпише, а потім – до головного на підпис і до секретарки по печатку, але ж дивись, щоб без дати!
Ошелешений такими нашими, незвичними, темпами Едік, не спромігшись на жодне слово, мовчки повернувся і пішов з котельної.
– Образився, і до вечора ми його не побачимо? – припустив я.
– О, ні, студент, помиляєшся! Що, що, а підписувати процентовки він мастак. Ми могли зовсім тут нічого не робити, а процентовка була б все одно підписана… Так вже було кілька раз…
– Як же так? – здивувався я. – Роботу не зробили, а гроші взяли? Ще ж кримінал!!!
– Ну, не такий вже й кримінал, бо ми потім ту роботу виконали, коли море замерзло, а тоді… Тепле море, вино, дівчата… Яка робота?
Едік з'явився під самий кінець робочого дня з головним енергетиком і головним інженером. Система працювала бездоганно, а ми, якраз закінчували навчання обслугового персоналу. Начальство трохи послухало, подякувало нам за ударну працю і, поманивши за собою Едіка, пішло.
– Щось я нічого не зрозумів, – сказав я.
– А я що, екстрасенс? – знизав плечима Віктор. – Подивимось.
Зустрілися ми з Едіком лише в готелі. Він знову лежав на нерозібраному ліжку, на столі лежала підписана процентовка, проштамповані бланки наших відряджень з підписами, але без дати і шість червонців…
– Едік! А це як розуміти? – запитав Віктор, стукаючи вказівним пальцем по банкнотах.
– Вибив у замовника за ударну працю. – Сказав, солодко потягуючись, Едік.
– А конкретніше! – насупився Віктор. – Я ж тебе знаю. Знову під майбутні звитяги?
– Та нє! Ти що? Я ж обіцяв! – образився, рвучко піднімаючись з ліжка, Едік. – Це я за те що, ми, враховуючи їхні проблеми зі зварювальниками, пішли їм на зустріч і доукомплектували нашу бригаду зварювальником…
– Доукомплектували? Ми? – розсміявся Віктор. – Ну, ти і жук!!!
– Щось не так? – настовбурчився Едік.
– Та ні, все так. Молодець! Тепер будемо ділити по совісті. Згода? Не буде заперечень, якщо ми розділимо цей бакшиш по третині на брата? – Віктор простягнув мені два червонці, два поклав собі в кишеню, а простягаючи останніх два червонці Едіку, спритно забрав один і теж поклав у свою кишеню, відповівши на здивований погляд Едіка:
– А це твій борг.
– Який ще борг?
– Як це «який борг»? А ресторан?
– Коли це ти мене в ресторан водив?