Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Відповідно, степи півдня України перетворювалися на кінцеву зупинку для численних міграційних хвиль, що періодично просувалися згаданим степовим коридором зі сходу на захід і за принципом доміно спричиняли зрушення степових племен у західному напрямку. Чергові прибульці зі сходу на першому етапі конфліктували за землю та воду з попередніми номадами, котрі опинилися в «українському степовому тупику». Згодом, зорієнтувавшись в обстановці й переконавшись, що можливості для подальшої експансії вичерпані, такі мігранти у більшості випадків спрямовували агресію на найближчих осілих сусідів, мешканців українського Лісостепу. Періодичність міграцій кочовиків перетворювала «конфлікт Степу та Лісостепу» на чи не одвічний, з піками загострення, що припадали на час проходження Євразійським степовим коридором чергової хвилі міграцій кочовиків.
Утім, у зазначеному перманентному конфлікті не варто вбачати виключно негативні аспекти. Приміром, протистояння з номадами спонукало осіле населення Українського Лісостепу до консолідації заради спротиву набігам. Величними пам’ятками такої самоорганізації є велетенські укріплення лісостепових городищ скіфського часу або ж система так званих Змієвих валів часів Русі. Відзначимо також, що мобільні кочовики мимоволі часто-густо ставали такими собі культуртрегерами, адже саме номади приносили до регіону нові технології, зокрема військового або подвійного призначення.
Отже, територія України, з огляду на ландшафтне різноманіття, а також розгалужену систему комунікацій, являла собою арену постійних міграцій народів із різними господарчими укладами (а отже, й соціальними системами). Саме тому, як і в більшості контактних зон, історія цих обширів позначена постійними збройними протистояннями.
Початки військової справи на українських землях
(від доби неоліту до Х ст. до н. е.)
Упродовж багатьох тисячоліть — від заселення Європи людьми сучасного типу близько 40 000 років тому — люди здобували собі їжу переважно на полюванні. Знахідки на давніх стоянках свідчать, що мисливці виходили переможцями у двобої з найбільшими та найсильнішими тваринами. Коли ж людей стало так багато, що вони почали ворогувати між собою, народився інший образ — образ воїна. Не були винятком і ті землі, які ми зараз називаємо Україною. Даремно шукати у ті давні часи сліди золотого віку — доби процвітання, загального багатства та миру. І тоді людям доводилося брати зброю, аби захистити життя — своє і близьких.
Нехай сьогодні та зброя — кам’яні сокири чи бронзові списи — здається смішною та не вартою уваги. Та є речі, які не змінилася за тисячоліття — загартована випробуваннями сила людського духу, готовність стати до бою, дивитися в очі смерті й перемагати або загинути з честю, захищаючи рідних, байдуже, що у тебе в руках — спис із кременевим вістрям, бронзовий меч чи автомат. Це те, що варто пам’ятати і чому слід вчитися у предків.
Історичні процеси на території України від доби неоліту до 900 р. до н. е.
У новому кам’яному віці — неоліті — сталися принципові зміни в економіці населення території України: почалося поширення хліборобства та тваринництва. Як наслідок — там, де ці види господарювання стали основним заняттям, а це відбулося у V–IV тис. до н. е. на території від Карпат до Дніпра, на кілька порядків зростає чисельність населення. Де раніше у лісах та степах тисячоліттями полювали декілька кланів мисливців, уже близько 4000 р. до н. е. було збудовано тисячі поселень, загальне населення яких налічувало сотні тисяч людей.
Зрозуміло, що такі зміни в економіці та демографічній ситуації мали наслідками переміни у суспільному житті, відносинах між громадами та племенами. Якщо у попередні часи сутички за місця полювання або рибної ловлі, приміром біля Дніпровських порогів, були окремими епізодами, то хліборобам доводилося постійно конфліктувати за поля, пасовиська, доступ до природних багатств — покладів кременю, мідної руди, джерел солі. Поселення людності трипільської культури починають огороджувати ровами та палісадами, будувати у важкодоступних місцях. Однак і це допомагало не завжди.