Діти Дюни

Відходячи від близнят, Алія відчула, як швидко б’ється її серце. Упродовж кількох секунд цього калатання вона відчувала майже наказ зостатися з ними й благати в них допомоги. Яка безглузда слабкість! Згадка про неї повернула Алію до обачного спокою. Невже близнята наважилися практикувати передзнання? Дорога, що поглинула їхнього батька, має їх вабити — транс прянощів із його візіями майбутнього тріпоче, немов серпанок на мінливому вітрі.

«Чому я не можу бачити майбутнього? — міркувала Алія. — Чому, як не намагаюся, воно тікає від мене?»

«Близнята повинні спробувати», — сказала вона собі. Їх можна заманити, заохотити до цього. У них є дитяча цікавість, пов’язана зі спогадами, що мандрували впродовж тисячоліть.

«Як і в мене», — подумала Алія.

Її варта відчинила двері з водними печатями, що закривали Державний Вхід січі, охоронниці розступилися по боках, тоді як вона вийшла на виступ-летовище, де вже чекали орнітоптери. З пустелі віяв вітер, здіймаючи до небес куряву, але день був ясним. Перехід від світлокуль січі до денного світла перевів думки Алії до зовнішнього світу.

Чому леді Джессіка повертається саме зараз? Невже до Каладана дійшли розповіді про те, яким було Регентство…

— Мусимо поспішати, міледі, — сказала одна з охоронниць, підвищивши голос, щоб перекричати шум вітру.

Алія дозволила допомогти їй увійти до орнітоптера, застебнула ремінь безпеки, але її думки рвалися вперед.

«Чому зараз?»

Коли крила орнітоптера залопотіли й машина легко злетіла в повітря, Алія відчула пиху та силу свого становища, наче то були матеріальні речі, але вони були ламкими, ох, якими ламкими!

Чому зараз, коли її плани ще недовершено?

Хмари пилу дрейфували, здіймаючись угору, вона бачила яскраве сонячне світло над зміненим краєвидом планети: широкий простір зеленої рослинності сягнув туди, де колись домінувала спечена земля.

«Без видіння майбутнього я можу провалитися. О, які дива могла б я зробити, коли б тільки мала бачення Пола! Не для мене гіркота, принесена пророчими візіями».

Здригнулася від болісного голоду, що пройняв її наскрізь. Пошкодувала, що не може зректися своєї сили. Ах, бути такою, як інші, — сліпою. Сховатися у блаженній сліпоті, жити в гіпнотичному напівіснуванні, у яке шок народження вкидає більшість людей. Та ні! Вона народилася Атрідкою, жертвою свідомості в багато еонів завглибшки. Причиною цього стала залежність її матері від прянощів.

«Чому мати повертається сьогодні?»

З нею повинен бути Ґурні Галлек — завжди відданий слуга, найманий убивця з потворним обличчям, вірний і відвертий, музи`ка, дотик руки якого з однаковою легкістю вбиває і видобуває звуки з дев’ятиструнного балісета. Дехто каже, що він став коханцем її матері. Варто б розвідати, це могло б стати цінним важелем.