Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Тримайте язики на припоні, обоє!
Бронзове волосся Алії було сплетене на потилиці у два золоті водні кільця. Овальне обличчя насупилося, широкі губи із дещо опущеними краєчками — знак потурання собі — зціпилися у тонку лінію. Біля куточків синіх на синьому очей розкинулися віялом зморшки неспокою.
— Я попередила вас обох, як сьогодні поводитись, — промовила Алія. — Ви знаєте причини цього не гірше за мене.
— Ми знаємо твої причини, але, може, ти не знаєш наших, — озвалася Ганіма.
— Гані! — гарикнула Алія.
Лето сердито глянув на тітку й сказав:
— У будь-який день, а сьогодні особливо, ми не будемо либитися, як малі діти.
— Ніхто й не хоче, щоб ви либилися, — відповіла Алія. — Проте ми вважаємо, що нерозсудливим буде викликати в моєї матері небезпечні думки. Ірулан зі мною погоджується. Хто знає, яку роль обере леді Джессіка? Вона ж, зрештою, бене-ґессеритка.
Лето труснув головою, міркуючи: «Чому Алія не бачить того, про що здогадуємося ми? Чи вона надто далеко зайшла?» І звернув особливу увагу на ледь помітні риси обличчя Алії, що видавали наявність у її генах спадку по дідові з материнського боку. Барон Владімір Харконнен не був приємною людиною. Здійснивши цей огляд, Лето відчув, як у ньому самому ворухнувся неспокій. Подумав: «Він і мій предок теж».
— Леді Джессіка пройшла науку правління, — промовив він.
Ганіма кивнула.
— Чому вона вибрала саме цей час для повернення?
Алія скривилася, а тоді сказала:
— Можливо, просто хоче побачити своїх онуків.
«Ти маєш таку надію, люба тітонько, — подумала Ганіма. — Але це диявольськи мало скидається на правду».
— Вона не може правити тут, — сказала Алія. — У неї є Каладан. Цього повинно вистачити.
— Коли наш батько пішов у пустелю, щоб там померти, він залишив тебе регенткою. Він… — заспокійливо промовила Ганіма.
— Ти маєш якісь скарги? — вимогливо спитала Алія.
— Це був розумний вибір, — озвався Лето, підіграючи своїй сестрі. — Ти єдина знала, як це — народитися так, як народилися ми.
— Є поголос, наче моя мати повернулася до Сестринства, — промовила Алія. — Ви обоє знаєте, що Бене Ґессерит думає про…
— Гидь, — закінчив Лето.
— Так, — Алія процідила це слово крізь зуби.
— Ще кажуть: один раз відьма — завжди відьма, — промовила Ганіма.
«Сестро, ти граєш у небезпечну гру», — подумав Лето, але, підтримуючи її, сказав:
— Наша бабуся — жінка великої простоти, куди простіша, ніж інші її посестри. Ти ділиш з нею пам’ять, Аліє, тож знаєш, чого від неї очікувати.
— Простоти! — вигукнула Алія, хитнувши головою. Оглянула переповнений перехід, знову перевела погляд на близнят. — Якби моя мати була менш складною натурою, вас би тут не було. Та й мене теж. Я була б її первістком, і нічого цього…
Ледь здригнулася, знизала плечима.
— Попереджаю: хоч би що ви сьогодні робили, будьте дуже обережні. — Алія підвела погляд. — Ось і моя варта.
— Ти все ще вважаєш, що нам не слід супроводжувати тебе в космопорт? — спитав Лето.
— Чекайте тут, — сказала Алія. — Я повернуся разом із нею.
Лето перезирнувся із сестрою і промовив:
— Ти часто казала, що спогади, передані нам тими, хто жив до нас, не матимуть вартості, доки ми не здобудемо достатньо власного досвіду, аби втілити їх у життя. Ми із сестрою віримо в це. Передбачаємо небезпечні зміни через приїзд бабусі.
— Вірте в це й далі, — сказала Алія. Обернулася, стала між охоронницями, які її обступили. Усі разом швидко рушили переходом до Державного Входу, де їх чекали орнітоптери.
Ганіма витерла сльозу з правого ока.
— Вода для мертвих? — прошепотів Лето, взявши сестру за руку.
Ганіма набрала повні груди повітря і глибоко зітхнула. Думала про те, як спостерігала за тіткою, вдавшись до методики, добре їй відомої з накопиченого предківського досвіду.
— Це зробив транс прянощів? — спитала вона, наперед знаючи відповідь Лето.
— Ти маєш якесь краще припущення?
— Лише задля обговорення: чому наш батько… навіть наша бабуся встояли?
Він якусь мить придивлявся до неї. Потім заговорив.
— Ти знаєш відповідь не гірше за мене. Прибувши на Арракіс, вони вже були сформованими особистостями. Транс прянощів — ну… — Він стенув плечима. — Вони не народилися у цьому світі, уже опановані своїми предками. Зате Алія…
— Чому вона не повірила пересторогам Бене Ґессерит? — Ганіма закусила нижню губу. — Алія мала ту саму інформацію, що й ми.
— Вони вже наперед назвали її Гиддю, — сказав Лето. — Не вважаєш, що було б спокусливо довідатися, чи ти не сильніша за всіх, які…