Виправний день

Навіть поки Шаста дивилася, одна зі свічок у дівчини похилилася. Вона стікала талим воском по корсажу щедро розшитого дирндля дівчини. Екстравагантна свіча впала. Руки дівчини злетіли догори і кинулися прибивати невеликий вогонь від палаючого ґнота, що запалив складки її лляної сукні. Різкий рух розкидав решту свічок їй з голови. Деякі покотилися вулицею. Інші впали в стічну канаву, де запалили використані презервативи і непридатні паперові гроші з Колишніх часів.

Свічки, терновий вінок — усе це було такою ж перевіркою постави, як і атрибутом білійської моди. Шаста так і думала.

І носити оцю ідіотичну мішуру було не стільки химерною тенденцією, скільки законом.

Дівчина у дирндлі тихо матюкнулася, коли скинула задимлені руїни, на що перетворилися її верхня і нижня спідниці. Шаста напружила м’язи тулуба і тримала хребет рівно, як струну. Роки занять йогою не пройшли дарма, її свічки не хиталися. Трималася вона з королівською поставою монархині на вихованні, коли фланірувала повз місце нещасного випадку.

Звідкись долинув голос:

— Chica![152] — чоловічий голос. — Класні свічки!

Щоб глянути, вона оберталася цілу вічність, — не забуваючи про свічки, — але Шаста впізнала молодого чоловіка, що йшов у її бік. Під рукою він тримав речовий мішок. В іншій стискав книжку в м’якій обкладинці, товсту, як цеглина. То був брат її друга Естебана, зі школи. Гея Естебана. Вона намагалася по обличчю згадати його ім’я.

— Ксав’єр, — допоміг він. Цей брат був натуралом. — Куди це ти зібралася, вся така одягнена, наче біла дівчина?

Вона не збиралася розповідати йому про провал у тесті ДНК. Канєшно, дідусь і бабуся з Кінтана-Роо[153] таки вилізли їй боком. У неї перебір латиноамериканської крові. І не тієї крові з кращих, не з Іспанії. Вона запитала, чи не бачив він Волтера.

Ксав’єр похитав головою і сказав:

— У тебе свічка випала.

— Бля, — лайнулася Шаста, розкриваючи торбу від «Кейт Спейд»[154]. Усередині виявилася розтовчена безладна суміш данської випічки і пончиків із джемом. Вона скривилася, пальцями пробираючись крізь квашу з листкового тіста, баварського крему і цукрової пудри.

Ксав’єр відсахнувся від вигляду розплющених делікатесів, шкірячись із огидою.

— І ким це ти себе уявляєш?

Повільно піднявши погляд, вона гостро глянула на різних інших жінок, які обережно сьорбали лате чи вигулювали собак на повідцях, разом з тим намагаючись утримати корони з палаючими свічками на головах.

— Це щось скандинавське ніби, — кусючі листки і краплі воску пекли її скальп. — Скандинавський варіант дредів.

Ксав’єр закотив очі.

— Ну, має дурнуватий вигляд.

Шаста відрізала:

— Ну, такий закон, — пальці нарешті віднайшли те, що шукали, і вона витягнула обмащену кремом запальничку з липкої драговини. Подала йому, просячи: — Будь ласка?