Виправний день

На веб-сайті Шасті в око впав вождь Чарлі, оскільки він, один із небагатьох, не претендував на звання людини, яка вбила реального президента колишніх сполучених штатів.

Вона завантажила кілька хороших селфі, одне фото обличчя, одне — тіла у повний зріст. Діяла за інструкціями. Бажана позиція: головна жона. Чи розгляне вона роль командної жони: так. Зріст: п’ять футів, дев’ять дюймів[149]. Вага: сто двадцять п’ять фунтів[150]. Будь-які спадкові фізичні чи психічні захворювання: немає. Волосся: біляве. Очі: барвінкові. Раса: біла.

Вона натиснула «Ентер». Випливло повідомлення. «За однією з умов прийняття, кандидатка повинна пройти генетичне тестування, яке підтвердить спадщину загального здоров’я та раси».

Шаста клацнула на кнопку «Згода».

У кімнатах усіх розмірів у блискучих кришталевих посудинах на срібних тацях було бухло, відмінне бухло, і Джамал налив собі склянку, щоб насолодитися, поки обходить свої нові володіння. Він роздивлявся високі олійні картини, які тягнулися майже до стелі. З офігенними мечами і медалями, ці чоловіки були гравцями свого часу. Вони б зрозуміли, що він відібрав це місце з рук їхніх недоумкуватих нащадків. Ці чоловіки-солдати забирали життя, щоб жити тут, будувати ці стіни і злягатися з жінками, які прикрашали це місце всілякими прибамбасами.

Арабелла з ріднею відправилася до себе додому, у менший будинок, далеко від маєтку. Цей будинок, великий будинок він залишив собі.

Але сам лише будинок нікого не робить могутнім.

Джамал узяв свій примірник книги Талбота і склянку хорошого бухла й підійшов до найбільшого крісла перед найбільшим каміном, де і всівся. Читати Талбота означало переймати його стиль мислення. Відчувати, що твої власні думки рухаються за зразком Талботових. Це і є влада: жити в межах розуму інших. Перекроювати їхнє мислення згідно з власним. Як на Джамала, це найбільша влада.

Він не міг пригадати, коли востаннє просидів усю ніч у темній тиші, поглинаючи слова, розставлені за задумом письменника. Але саме так він сьогодні читав. Величезні древні годинники в коридорах, на камінній полиці цокали, наче старі бомби.

Як писав Талбот:

Чи то плодячись, чи то проповідуючи, чоловіки насправді роблять одне й те ж: постійно розсіюють самих себе.

Якщо подивитися на сучасних білих чоловіків, у них виродилося щось життєво необхідне. Як ті чоловіки, вікінги і скандинави, чоловіки, що плавали довгими човнами по Рейну, Волзі, Дніпру і Дунаю, щоб палити, мародерствувати і робити більшу частину континенту білявою й блакитноокою, як вони так безслідно щезли? Він підозрював, що для більшості білих чоловіків завжди достатньою причиною для гордості було те, що вони не темношкірі і не геї. Такої причини вистачило для окремих територій. Це змусить чоловіків, усіх чоловіків знаходити якусь причину, щоб відчувати себе вищими.

Жоден із цих розмальованих чоловіків із густими бакенбардами, бородою і золотими косами не народився великим. Кожен ризикував усім заради можливості отримати щось більше, і для будь-якого чоловіка вони тріумфально стояли на вершині сотні мертвих ворогів чи тисячі мертвих ворогів. Що переможці, що переможені, вони всі однаково померли і вітали одне одного з доблестю, яку продемонстрував кожен.