Виправний день

Смакота подумала про його кремезного темношкірого партнера за вечерею. Вона могла лише сподіватися, що той накачаний гарячий братан[151] не грюкає в кістлявий білий задній хід її чоловіка. Змусила себе заспокоїтися. Сказала собі, що братанові важче бути геєм. Сестриця може фліртувати, поводитися сором’язливо, але від братана, особливо від братана-гея, всі очікують, що або він домахуватиметься, або до нього домахуватимуться більш-менш постійно. І все одно, поки губи Джентрі обводили її груди, вона мусила запитати.

— Браяне? — раніше його ім’я було Браян. — Той братан у тебе залізав?

Його рот продовжував досліджувати її, пальці здирали сукню з плечей, роздягали її, коли Джентрі щось пробурмотів. Він підняв руку і помахав нею, розвівши пальці. На одному з них зблиснув золотий перстень. Весільна обручка. І не та, яку вона наділа йому на їхньому весіллі.

Занадто голосно, як для туалетної кабінки, Смакота випалила:

— Ти одружився з ним?

Звісно, вона знала, що найкращий спосіб уникнути сексу — це одружитися. Ніщо так швидко не вбиває це приємне проводження часу. Та чи настільки обов’язково йому було зв’язуватися з цим монстром-мужичарою? Чи Гомія — це наче чоловіча тюрма, де потрібно бути «пітухом» свого партнера по камері, або тебе опускатимуть усі?

Джентрі вигулькнув, щоб ухопити повітря. Віддихуючись, він сказав:

— Ні те, ні те.

— «Ні те, ні те» що? — не вгавала Смакота.

Так, він одружився з тим братаном, пояснив Джентрі, але цього вони не робили.

Смакота заплуталася. Джентрі опустився на коліна й упирався головою в нетрі її сукні, замість того щоб підняти й залізти під неї. Ніби вагітність, велика біла довбешка Джентрі натягувала її сукню на животі. Його гарячий подих булькотів їй щось у геніталії.

Смакота запитала:

— Що? — Вона бажала відповідей, але час у них обмежений і вона не хотіла, щоб він зупинявся.

Хтось постукав у двері. Язик Джентрі припинив бігати між її ніг.

Зовні голос запитав:

— Смакота? — то була руденька, Джинджер Престиж. Вона запитала: — У тебе все добре? — Шепочучи близько біля дверей, вона запитала: — Ти ж там не дитину народжуєш, правда?

Джентрі почав сміятися. Ротом, який прикривало тіло Смакоти, він сміхом вдихав у неї повітря. Від цього потім піхва пердітиме. Смакота стиснула руку в кулак і гупнула його по голові кісточками, щоб припинив. Довгоносій рудій вона відповіла різко. Смакота просичала:

— Не будь расисткою.

Це було найгірше звинувачення, яке тільки можна було висловити в Гомії. У цій ситуації воно не зовсім мало сенс, але свою справу зробило.

Голос відповів:

— Перепрошую, — кроки, здавалося, поспішили геть.

З головою, яка досі щосили натягувала її мокру сукню, Джентрі сказав: