Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7945-9, 978-966-03-8902-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти». Краткое содержание книги:
Генеральний секретаріат оголошує про встановлення контролю над збройними частинами на фронтах та Київської військової округи, над Чорноморським флотом, над міліцейськими підрозділами Києва, над вже «українізованими» частинами, встановлення «зносин» із Ставкою Верховного головнокомандування у Могилеві та перенесення її «в Чернігів або Ніжин», видає відповідні відозви до населення, намагається поставити під свій контроль банки, органи місцевої влади та самоврядування, суттєве збільшити фінансування військового секретарства, створити національний «військовий статут», запровадити «закордонні паспорти від Української Республіки», власні гроші, сформувати власну судову систему абощо.
Ухвалено «Заяву Генерального секретаріату про відношення до ради народних комісарів Росії»: «щоб з’єднати уряд в одне ціле, треба єднати його не з центру, що розвалюється, а з тих окраїн, що ще здорові». Створений ними «однородно-соціалістичний уряд» може і повинен «негайно приступити до переговорів про мир».
Наступ збройних сил Антанти біля Камбре завершився. «Суттєво на загальний хід операція не вплинула».
ГС констатує стан тотальної анархії на підвладній території: «на місцях не почувають урядової власті».
Уповноважені Генерального секретаріату та голови УЦР Микола Ґалаґан та Євген Онацький на виконання відповідного доручення особисто М. Грушевського та ГС вступили в переговори про утворення загальноросійського федеративного уряду із Південно-Східним Союзом, який об’єднував автономні утворення Кубані та Області Всевеликого війська Донського.
В Бресті 24-річний «дитячий письменник», ад’ютант С. Петлюри Юрій Гасенко, М. Левитський та М. Любинський зустрілися з представниками країн Почвірного союзу.
Члени ГС «вислухали прочитану головою Генерального секретаріату декларацію «Совету народних комиссаров» про признання Української Народної Республіки і ультиматум про українсько-більшовицькі відносини в військовій справі і боротьбі з «контрреволюцією».
Документ означав початок війни між націонал-соціалістичним режимом незаконно проголошеної УНР та інтернаціонал-соціалістичним режимом Ради народних комісарів, які прийшли до влади шляхом збройного перевороту.
В Києві засідає I Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, селянських і солдатських депутатів.
Генеральний секретар судових справ, член УСДРП Михайло Ткаченко заявляє: «дев’ять місяців ми вкупі з більшовиками боролися проти Керенського і буржуазії, а тепер доходимо до війни».
Ухвалено:
— «видати відозву до всієї демократії Росії з приводу проголошення народними комісарами війни Україні»;
— визнати «непотрібним та невчасним переобрання Центральної Ради», оскільки вона «складається з всеукраїнських рад селянських, робітницьких та вояцьких депутатів, обраних на всеукраїнських з’їздах».
Основний наслідок з’їзду — неочікуване для М. Грушевського та його політичної групи усунення від реальних важелів впливу групою В. Винниченка.
Перший політичний наслідок відмови від переобрання фактично паралізованої УЦР означав теоретичну неможливість переобрання Малої ради та переформатування Генерального секретаріату, до якого за фактом перейшла реальна влада в УНР.
Другий наслідок — остаточний перехід вітчизняного націонал-соціалізму на рейки розбудови УНР на «радянських» засадах, які, фактично, мало чим відрізнялися від аналогічних в ленінській Росії.
ГС ухвалює «послати в Брест мирну делегацію Генерального секретаріату» (а не делегацію УНР. — Д. Я.).
У зв’язку із початком мирних переговорів між російським більшовицьким урядом та країнами Почвірного союзу, УНР звертається до «всіх воюючих та нейтральних країн» із нотою, в якій повідомляє, що не визнаватиме умов миру, якщо під ним не буде підпису представника УНР. Німецький уряд відгукнувся негайно.
VIII сесія УЦР. В останній день роботи М. Грушевський оголошує про припинення діяльності УЦР та про проголошення «за будь-яких обставин» 9 січня 1918 р. незалежності та самостійності УНР.