Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7945-9, 978-966-03-8902-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти». Краткое содержание книги:
Ще одна група радівських діячів, лідером яких був М. Грушевський, торувала курс на укладання сепаратного миру з країнами Почвірного союзу, як нам видається, керуючись простими міркуваннями.
Весь їх життєвий досвід стверджував: розвиток «українського» народу можливий лише на принципах, реалізованих в Австро-Угорщині.
Політична форма такого розвитку — створення самостійної української держави на чолі з монархом — австрійським ерцгерцогом. Оскільки самостійно втримати владу ця група «українських» політиків була не в змозі, остільки вона органічно залежала від країн Почвірного союзу, насамперед Австро-Угорщини…
Все це впродовж століття продовжують називати «Українською революцією» та/або «Національно-визвольними змаганнями українського народу».
З перспективи дня сьогоднішнього абсолютно ясно видно: перша в ХХ ст. спроба такого собі «українського брекзіту» (за аналогією із сучасним нам «Brexit’ом», тобто спробою виходу із системи існуючої тоді політичної системи, правових відносин, міжнародних союзів та ще й в умовах Світової війни) за «жорстким сценарієм» (тобто без взаємоприйнятної політико-правової угоди) завершилося тим, чим воно завершилося:
— всеосяжною громадянською війною, яка не вщухала до середини 20-х рр. минулого століття;
– іноземним окупаціями;
— скасуванням всіх існувавших правових систем та усталених моральних приписів суспільної поведінки;
— встановленням людоїдського комуністичного режиму, соціальною базою якого на більшій частині території сучасної України стало національне селянство та міські люмпени;
— трьома великими голодоморами (1921–1923 рр., 1932–1933 рр., 1946–1947 рр.);
— численними депортаціями всіх без винятку неросійських національних груп;
— фізичним знищенням елітних та професійних груп, які формувалися на цих землях впродовж століть;
— насильницько впровадженими уніфікаційними політиками в культурній та релігійній сферах;
– ІІ Світовою війною з усіма її військовими, політичними, економічними, соціальними, демокграфічними наслідками.
Впродовж останніх 28 років ми, сучасники, є безпосердніми учасниками, свідками, спостерігачами другої такої спроби.
Цією спробою є проголошена 24 серпня 1991 р. комуністами та їх тимчасовими політичними попутниками — націонал-популістами — державна незалежність: без цілі, без сенсу, без будь-якого абрису можливого майбутнього плану.
Це прямо записано в Акті про державну незалежність:
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, № 38, ст. 502)
Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки п о с т а н о в л я є:
Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.
З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція (888—09), закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.
1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.
Голова Верховної Ради Української РСР Л. КРАВЧУК
м. Київ, 24 серпня 1991 року
№ 1427-XII
Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,
— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ.
Територія України є неподільною і недоторканною.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
24 серпня 1991 року
Пригадавши текст цього епохального, без жодного перебільшення, документу, спробуємо «підкрутити різкість», вдивитися в його текст, вдуматися в зміст прочитаного.
Перше. Вже на титульній сторінці зошита бачимо напис: «т/с (тобто «телефон службовий» — Д. Я.) 293-60-66, Олександр Любимович».