Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти

Ще одна група радівських діячів, лідером яких був М. Грушевський, торувала курс на укладання сепаратного миру з країнами Почвірного союзу, як нам видається, керуючись простими міркуваннями.

Весь їх життєвий досвід стверджував: розвиток «українського» народу можливий лише на принципах, реалізованих в Австро-Угорщині.

Політична форма такого розвитку — створення самостійної української держави на чолі з монархом — австрійським ерцгерцогом. Оскільки самостійно втримати владу ця група «українських» політиків була не в змозі, остільки вона органічно залежала від країн Почвірного союзу, насамперед Австро-Угорщини…

Все це впродовж століття продовжують називати «Українською революцією» та/або «Національно-визвольними змаганнями українського народу».

З перспективи дня сьогоднішнього абсолютно ясно видно: перша в ХХ ст. спроба такого собі «українського брекзіту» (за аналогією із сучасним нам «Brexit’ом», тобто спробою виходу із системи існуючої тоді політичної системи, правових відносин, міжнародних союзів та ще й в умовах Світової війни) за «жорстким сценарієм» (тобто без взаємоприйнятної політико-правової угоди) завершилося тим, чим воно завершилося:

— всеосяжною громадянською війною, яка не вщухала до середини 20-х рр. минулого століття;

– іноземним окупаціями;

— скасуванням всіх існувавших правових систем та усталених моральних приписів суспільної поведінки;

— встановленням людоїдського комуністичного режиму, соціальною базою якого на більшій частині території сучасної України стало національне селянство та міські люмпени;