Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7945-9, 978-966-03-8902-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти». Краткое содержание книги:
Делегації — учасниці переговорів від’їхали з Бресту для консультацій із своїми урядами.
Оприлюднено «Відозву Генерального секретаріату до народу України про мирні переговори», в якій повідомлялося: «Українська делегація має наказ згідно з волею українського народу добиватися миру. …Зараз продовжуються наради, конференції в Брест-Литовському».
На засіданні Малої ради генеральний секретар міжнародних справ О. Шульгін розголошує суть таємної угоди між УНР та Австро-Угорщиною щодо приєднання Холмщини до України.
«Промовляв і член української мирової делегації М. Любинський, який сказав, що «коли б цей акт проголошення незалежності УНР стався раніше, то це значно улегшило б роботу делегації та прискорило б заключення миру».
Тим самим М. Любинський публічно визнав: незалежність УНР не є самоціллю, вона проголошується не в інтересах народів, які жили на території т. зв. «українських етнографічних губерній», а є лише інструментом для підписання сепаратного миру з країнами Почвірного союзу!
О першій годині ночі надзвичайне засідання Малої ради (формально до її складу увіходило 105 членів та 8 кандидатів. — Д. Я.) ухвалює IV Універсал, проекти якого підготували М. Грушевський, В. Винниченко та М. Шаповал.
Голосування: «за» — 39 (УПСР, УСДРП, УПСФ), «проти» — 4 (РСДРП, Бунд), «утрималось» — 6 (ПСР, ОЄСРП, Поалей-Ціон, ППС (революційна фракція).
Учасникам IX сесії УЦР, на яку зібралося «коло 300 депутатів», зачитали ухвалений від її імені IV Універсал.
Висновки
Покоління українських істориків, читаючи, перечитуючи, цитуючи, узагальнюючи, співставляючи та аналізуючи наведені документи та свідчення, якимось дивом не помітили (або не мали бажання помітити) очевидне: суб’єкти політичного життя сучасної їм «України» мусили сформулювати своє ставлення до факту окупації у XVII ст. Речі Посполитої та виробити modus vivendi, прийнятний як для себе, так і для окупаційних режимів. На це пішло життя принаймні трьох поколінь русинів, поляків, євреїв, інших народів. Результат, принаймні щодо русинів, був, як нам видається, в цілому таким.
Ті з них, які опинилися під рукою Габсбургів, не мали на що особливо нарікати. Дунайська монархія дала їм якщо не все, то майже все: громадянські та політичні права, свободу відправлення культу та, й, власне, саму назву їх Церкви, національні інсигнії, громадські організації, університет, кредитні спілки, коротко — все, що було потрібно для продуктивного національного розвитку. Саме тому галицькі політичні сили в цілому зберігали лояльність до двоєдиної монархії навіть після її офіційного розпаду.
Ситуація на схід від Збруча була цілком відмінною. Держава Романових пішла шляхом уніфікації новоприєднаних територій та народів за російськими імперськими кальками.
В цих умовах погляди суб’єктів колишнього, польського, політичного життя на подальші перспективи свого існування розділилися.
Частина пішла шляхом відмови від національної ідентичності, шляхом цілковитої інтеграції до російських імперських структур, стала важливою невід’ємною частиною правлячої верстви нового господаря.
Інша, демонструючи лояльність назовні, обрала інший шлях. А саме — підтримки та розвитку відмінної від імперської національно-культурної ідентичності. На рівні політичному така позиція вимагала сформулювати адекватну обставинам місця та часу відповідь на системоутворююче питання: за якого політичного устрою російської держави є можливим національний розвиток «українців», якщо існуючий устрій такому розвитку не тільки не сприяє, а, навпаки, робить все для знищення національно-культурної ідентичності тих, кому відмовили навіть у праві на самоназву, вигадавши для них термін «малороси», «хохли», «южноукраїнці» і т. п.?
Як показала вся історія XIX ст., «українська» суспільно-політична думка, яка розвивалася в межах Російської імперії, вийшла на фундаментальний висновок про необхідність заміни її державного ладу на республіканський. Прихильники такого підходу розділилися принаймні на два табори.
Перший вважав найбільш доцільним варіантом переформатування унітарної Російської імперії на федерацію демократичних республік. В очікуванні сприятливих політичних умов для реалізації цього сценарію, вони, тимчасом, зосередилися на реалізації програм національно-культурного розвитку та просвіти народу. Саме цим шляхом пішли «Стара громада» та її послідовники.