Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7945-9, 978-966-03-8902-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти». Краткое содержание книги:
Сучасні дослідники обходять увагою це принципове, з огляду на подальші події, рішення.
Такий заклик означав, по-перше, намір його ініціаторів остаточно і формально розірвати «генетичний» зв’язок УЦР із Національним конгресом.
Політично це означало остаточну відмову групи Грушевського від демократичного по своїй суті коріння УЦР, «легітимізованої» в якості представницького органу ухвалами квітневого конгресу, остаточний же перехід на рейки радянського «народоправства». Це — по-перше.
По-друге, це свідчило про наміри цієї групи надалі розбудовувати Українську державу не як демократичну, а як радянську республіку.
Це, в свою чергу, відкривало якнайширші перспективи для політичного співробітництва як з «національними», так і з петроградськими більшовиками, пронімецька діяльність яких була для їх політичних сучасників доконаним фактом.
Нарешті, покликання до життя принципу «легітимності», базованого на «волевиявленні» депутатів Рад селянських, солдатських та робітничих депутатів, практично означало переведення в практичну політичну площину сегрегаційного принципу, на підставі якого з економічного та політичного життя виключалися всі елітні групи під приводом їх «неукраїнського» та «нетрудового походження».
ГС обговорює проект ІІІ Універсалу УЦР.
Мала рада голосами 47 зі 105 відомих членів, «не було чоловік 5–6. За Універсал було подано 42 голоси (всі українці та євреї), проти ніхто; утримались 5: меншовики Кононенко та Балабанов, російські есери Скловський і Сараджев та представник Польського демократичного централу В. Рудницький».
Збройні сили Антанти розпочали наступ біля Камбре.
ГС «визнає потрібним негайний мир».
МР 27-ма голосами затверджує нову форму судочинства: «суд на Україні твориться іменем Української Народної Республіки», відкинувши при цьому альтернативні пропозиції типу «іменем українського народу» або «іменем народів Української Республіки».
На надзвичайному засіданні Малої ради ухвалено законопроект про скликання УУЗ: «право брати участь в Українських Установчих зборах» надавалося «громадянам Російської республіки».
УЦР ухвалила «здати на Генеральне секретарство військових справ безпосередні виконавчі заходи, потрібні щоб технічно налагодити вибори до Українських Установчих зборів для найшвидшого їх переведення та успішного ходу».
Генсекретаріат «роз’яснює», що «право власності переходить до народу Української Республіки, а значить від дня оголошення Універсалу дотеперішнім власникам забороняється землю продавати, купувати, заставляти, дарувати чи передавати кому-небудь у власність якими-будь способами».
Отже, 7 листопада 1917 р. «одверті оборонці української державної самостійності» відкрили епоху кривавого «чорного переділу», який охопив більшу частину території сучасної України (за винятком Буковини та Північної Галичини).
Кривава бійня, війна без правил, війна всіх проти всіх тривала тут рівно три роки.
Припинилася вона тільки внаслідок вичерпання ресурсів для її продовження — в багатьох селах та повітах України не залишилося мужчин старших 15 і молодших 60 років.
Саме впродовж цих останніх днів жовтня та першої декади листопада Українська Центральна Рада та «утворені» нею інституції свідомо заклали підвалини принципово нерозв’язуваних в майбутньому мирними (а як з’ясувалося дуже швидко, і збройними) методами конфліктів по соціальній, політичній, національній, зовнішньополітичній лініях:
1) Всередині «УНР»:
— «місто-село»,
— на селі — поміж трьома основними групами селян (т. зв. «бідняків», «середняків», куркулів»),
— всіх їх — проти та всіх землевласників — т. зв. «поміщиків»,
— в місті — поміж українською та єврейською політичними спільнотами, з одного боку, польськими та російськими, з другого,
— всередині умовного українського політичного табору — поміж націонал-соціалістами, з одного боку, залишками демократичних політичних сил, з другого, радикальними самостійниками — з третього,