Людина без властивостей. Том I

 — Але якщо Моосбруґер, — озвався Ульріх по хвилі, — викликає це тривожне враження безневинности, то що вже казати про оту бідолашну, беззахисну, перемерзлу дівчину з мишачими очима під хусткою, оту Гедвіґ, яка благала, щоб він пустив її до своєї кімнати, і яку він через це вбив?

 — Та годі вже! — кинула Бонадея й звела свої білі плечі. Бо такого повороту в їхній розмові Ульріх надав саме тієї підступно вибраної хвилини, коли вже наполовину накинутий одяг його ображеної й спраглої примирення подруги знов утворив на килимі, після того, як вона ступила до кімнати, той невеличкий, звабливо-міфологічний пінявий кратер, що з нього виходить Афродіта. Тому Бонадея вже ледве не зненавиділа того Моосбруґера й, неуважно ужахнувшись, мало не забула про його жертву. Але Ульріх цього не допустив, він заходився різкими мазками змальовувати долю, яка очікувала Моосбурґера.

 — Двоє чоловіків накинуть йому на шию зашморг, хоч ніякого зла на нього й не матимуть, — накинуть просто тому, що їм за це заплатять. Подивитися прийдуть, мабуть, душ сто: одні — зі службового обов’язку, другі — через те, що кожному кортить бодай один раз у житті побачити страту. Ошатний добродій — у циліндрі, фраку й чорних рукавичках — затягне зашморг, і ту ж мить двоє його помічників повиснуть на ногах у Моосбруґера, щоб зламати йому в’язи. Потому добродій у чорних рукавичках покладе руку Моосбруґерові на серце й турботливо, мов лікар, переконається, що воно вже не б’ється, бо якщо б’ється, то всю процедуру пророблять іще раз, тільки вже трохи нетерпляче й не так урочисто. А сама ти, до речі, за Моосбруґера чи проти нього? — поцікавився Ульріх.

Повільно і з болем, як людина, невчасно розбуркана зі сну, Бонадея втрачала «настрій» — так вона зазвичай називала свої раптові потяги до подружньої зради. Нерішуче притримавши на хвилю одяг, що сповзав із неї, й уже розв’язану шнурівку, вона мусила зрештою сісти. Як і кожна жінка за таких обставин, Бонадея твердо покладалася на громадський порядок, адже він такий справедливий, що коли тобі треба зробити що-небудь своє, то про нього можна й забути; але тепер, коли їй нагадали про протилежне, вона враз відчула співчуття й солідарність до Моосбруґера-жертви й відкинула будь-яку думку про Моосбруґера-вбивцю.

 — Отже, ти — завжди за жертву, — виснував Ульріх, — і проти злочину.

Бонадея висловила цілком зрозуміле почуття, заявивши, що розмовляти про таке за цих обставин — просто непристойно.

 — Але якщо ти, Бонадеє, так послідовно виступаєш проти злочинів, — відповів Ульріх, замість одразу вибачитись, — то як ти виправдаєш свої подружні зради?!

Вдаватися до множини було вже й геть неделікатно! Бонадея змовчала, зробила зневажливу міну, сіла в одне з м’яких крісел і скривджено втупилася туди, де стіна сходилася зі стелею.

32. Забута, але надзвичайно важлива історія