Людина без властивостей. Том I
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 9789662355017
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том I». Краткое содержание книги:
Зрештою Ульріх пригадав, що про все це Кларисі таки розповідав, а вона виявилася неосвічена й темна, як звірятко. Та попри всі забобони, що становили її суть, поруч із нею його не полишало невиразне відчуття єдности. Ця думка кольнула його, мов тепла голка. Йому стало прикро.
Загальновідома, відкрита лікарями здатність думок розчиняти й розсіювати хворобливо заплутаний, глибоко вкорінений конфлікт, що йде з глухих сфер власного «я», грунтується, мабуть, ні на чому іншому, як на їхньому соціальному, зверненому до зовнішнього світу душевному складі, який пов’язує окрему людину з рештою людей і речей; та, на жаль, те саме, що наділяє думки цілющою силою, схоже, зменшує їхню особисту спроможність сприймати враження. Випадкова згадка про волосинку на носі важить більше, ніж найглибша думка, і коли повторюються вчинки, почуття й відчуття, хай там які вони звичайні й неособисті, то виникає враження, ніби ти став свідком якого-небудь процесу, якої-небудь більш чи менш великої особистої події, «Безглуздо, — подумав Ульріх, — але це так». Йому пригадалося те безглуздо-глибоке, хвилююче враження, яке безпосередньо стосується власного «я» й зринає тоді, коли нюхаєш свою шкіру. Він підвівся й розсунув штори на вікні.
Кора на деревах ще від самого ранку була волога. Вулицю повивала фіалкова бензинова мла. Світило сонце, й люди рухалися жваво. Стояла асфальтова весна. Був один із тих весняних днів, які начаровує собі місто і які не можна віднести до жодної пори року.
29. Порушення й пояснення нормального стану свідомости
Ульріх з Бонадеєю мали умовний знак, який показував, що він удома сам. Сам він був завжди, але цього знаку не подавав. Він уже давно був готовий до того, що Бонадея в капелюшку й серпанку переступить його поріг без запрошення. Тому що вона була понад усяку міру ревнива. Й коли Бонадея приходила до чоловіка — хай навіть лише для того, щоб сказати, що вона його зневажає, — то завжди була сповнена внутрішньої слабкости, тому що від вражень, одержаних дорогою, і поглядів зустрічних чоловіків у неї крутилася голова, як від легенької морської хвороби. Та якщо чоловік про це здогадувався й відразу рушав до неї, хоч уже давно ані кохав її, ані думав про неї, то вона ображалася, заводила сварку, звинувачувала його і висувала умови, в які навряд чи вірила й сама; у таких випадках вона трохи нагадувала качку з простреленими крильми, що впала в море кохання й намагається врятуватися плавом.
І ось Бонатея гульк — і справді сиділа перед ним, плакала й почувалася збезчещеною.
У такі хвилини, коли ця жінка злилася на коханця, вона гаряче шкодувала про свою провину перед рідним чоловіком. За добрим давнім правилом невірних дружин, яке вони застосовують, щоб не виказати себе необачним словом, Бонадея розповідала своєму про одного цікавого вченого; іноді вона, мовляв, випадково зустрічає його в родині однієї своєї подруги, але до себе додому не запрошує, тому що суспільство його надто розбестило, щоб він прийшов із власного дому до їхнього, а сама вона про нього, мовляв, не такої вже й високої думки, щоб тягти до себе за поли. Завдяки такій половинній правді їй легше давалася брехня, а за другу половину вона ображалася на своїх коханців… Ну що подумає її чоловік, питала Бонадея, якщо вона ні з сього ні з того знов почне навідуватися до вигаданої подруги рідше? Як вона пояснить чоловікові таку свою непостійність у симпатіях?! Вона, мовляв, горою стоїть за правду, тому що горою стоїть за всі ідеали, а Ульріх, мовляв, її ганьбить, змушуючи відходити від них далі, ніж треба!