Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
— Владико Руйнації, — звернувся він до нього. — Здається мені, ти ось-ось розпочнеш репресії проти тих у Небесному Місті, хто відгукнувся на слова Сіддхартхи інакше, ніж дурнуватою посмішкою для відчіпного.
— Звичайно, — озвався Шіва.
— Якщо ти вчиниш так, то з нього вже не стане ніякої користі.
— Користі? Поясни, що ти маєш на увазі.
— Вбий-но мені он ту зелену птаху на найвищій гілці.
Шіва махнув своїм тризубом, і птаха впала з дерева.
— А тепер убий її пару.
— Я не бачу її.
— Тоді вбий котрусь іншу з їхньої зграї.
— Але я не бачу жодної.
— Тепер, коли ця лежить мертва, і не побачиш. Отож, коли тобі така охота, убий найпершого, хто дослухається до слів Сіддхартхи.
— Я збагнув, що ти маєш на увазі, Ганешо. Він трохи погуляє на волі. Поки що.
Ганеша-богороб роззирався на джунглі довкола. Хоч і гуляв він по царству примарних кицьок, але не боявся ніякого лиха. Адже сам Владика Хаосу крокував поряд нього, і Тризуб Руйнації боронив їхній спокій.
Вішну Вішну Вішну дивився дивився дивився на Брахму Брахму Брахму.
Вони сиділи у Залі Свічад.
Брахма усе просторікував про Восьмихресний шлях та славу й розкоші Нірвани.
Випаливши одна за одною три сигарети, Вішну прочистив нарешті горло.
— Ти щось хочеш сказати? — спитав Брахма.
— Цікаво знати, до чого весь цей Буддійський трактат?
— А хіба він тебе не зачарував?
— Ні, не дуже.
— Це вже ти лицеміриш.
— Що ти маєш на увазі?
— Хіба може вчитель бути таким глухим та байдужим до власного вчення?
— Який вчитель? Яке вчення?
— Ну ясно яке, Татхагатхо. Інакше чого б то богові Вішну нині втілюватися серед людей, як не для того, щоб вести їх Шляхом Просвітлення?
— Я?..
— Вітаю тебе, реформаторе, який вирвав геть із свідомості людей страх перед навічною смертю. Ті, що не народжуються знову серед людей, ідуть тепер у Нірвану.
Вішну посміхнувся:
— Ліпше приліпитися, ніж до смерті битися?
— Майже епіграма.
Брахма встав, позирнув на свічада, позирнув на Вішну.
— Тільки-но здихаємося Сама, ти зробишся справдешнім Татхагатхою.
— А як ми здихаємося Сама?
— Я ще не вирішив, проте залюбки прислухаюсь до порад.
— Чи можу я запропонувати, щоб перевтілити його у грака?
— Можеш. Одначе хтось інший може забажати, щоб рак перевтілився у людину. Я відчуваю, в нього є прибічники.
— Гаразд, ми маємо доволі часу, аби обміркувати цю проблему. Тепер, коли він під небесною вартою, нам нікуди поспішати. Я викладу тобі свої думки з цього приводу, щойно вони в мене з’являться.
— Ну гаразд, тоді на сьогодні досить.
Вони вийшли з Зали.
Вішну пройшов через Сад Радощів Брахми, а коли вийшов з нього, туди прослизнула Повелителька Згуби. Вона звернулась до восьмирукої статуї з віною — і забриніли струни.
Зачувши музику, підійшов Брахма.
— Калі! Чарівна Повелителько… озвався він.
— Брахмо Могутній, — відгукнулась вона.
— Так, — визнав Брахма, — такий могутній, як сам побажає. А ти така рідкісна гостя тут, що я невимовно радий. Ходімо погуляємо серед квітів та побалакаємо. Яке гарне твоє вбрання.
— Дякую.
І вони попрямували доріжкою серед повені квітів.
— Як ідуть приготування до весілля?
— Добре.
— Ви проведете медовий місяць на Небесах?
— Ні, ми плануємо його подалі звідси.
— А де, якщо можна спитати?
— Ми ще не домовилися.
— Час летить, немов у грака на крилах, моя люба. Якщо ви з паном Ямою побажаєте, то можете пожити в моєму Саду Радощів.
— Дякую тобі, Творцю, але це надто пишне місце, аби ми, двоє руйнівників, могли збавляти тут час і почуватись невимушено. Ми підшукаємо собі щось деінде.
— Як знаєш, — він стенув плечима. — Які ще турботи пригнічують твої думки?
— Як воно з тим, кого називають Буддою?
— Самом? Твоїм давнім коханцем? А й справді, що з ним? Що б ти хотіла про нього знати?
— Як його… Що з ним зроблять?
— Я досі не вирішив. Шіва радить зачекати трохи, перше ніж до чогось вдатися. Так ми зможемо дізнатись, який вплив він має на небесну громаду. На майбутнє задумав зробити Будду з Вішни — з історичних, а також теологічних міркувань. Що ж до самого Сама, то я готовий вислухати будь-які розумні пропозиції.
— Ти колись пропонував йому богобуття?
— Пропонував. Але він не погодився.
— Може, ти ще раз запропонуєш?
— Нащо?
— Якби він не така талановита особа, то лихо б з ним, не було б про що й балакати. Але завдяки своїм талантам він міг би стати цінною знахідкою для пантеону.