Дівчина, що гралася з вогнем

Лісбет провела всю ніч, вивчаючи матеріали щодо трафіку секс-послуг, зібрані Даґом Свенссоном і «Міленіумом». Поступово з тих фрагментів, які вона знайшла в електронній пошті, у неї склалася досить повна картина.

Еріка Берґер запитувала Мікаеля Блумквіста, як проходять зустрічі, він коротко відповідав, що виникли труднощі з пошуками людини з «Чека». Вона розшифрувала це в тому сенсі, що один з майбутніх героїв репортажу працює в Службі безпеки. Малін Ерікссон переправила Даґові Свенссону короткий звіт про проведене нею додаткове дослідження, одночасно направивши копії Мікаелю Блумквісту та Еріці Берґер. У посланнях у відповідь Свенссон і Блумквіст висловили свої коментарі й запропонували від себе деякі доповнення. Мікаель і Даґ обмінювались електронними посланнями по кілька разів на день. Даґ Свенссон надіслав звіт про свою зустріч з якимсь журналістом на ім’я Пер-Оке Сандстрьом.

З електронної пошти Даґа Свенссона вона також дізналася, що той листувався з людиною на прізвище Гюльбрансен через поштову скриньку на Yahoo. Лише через якийсь час вона зрозуміла, що Гюльбрансен, очевидно, служить у поліції і цей обмін інформацією відбувається неофіційно, так би мовити off the record,[48] для чого замість службової поліцейської адреси Гюльбрансен використовує особисту поштову скриньку.

Папка під назвою «Зала» виявилася до прикрого худою і мала тільки три документи. Найбільший з них, обсягом 128 кілобайт, називався «Ірина П.» і містив фрагментарну біографію повії. Із записів випливало, що вона померла. Лісбет уважно прочитала короткі висновки, зроблені Даґом Свенссоном після вивчення протоколу розтину.

Наскільки могла зрозуміти Лісбет, Ірина П. стала жертвою побиття такого жорстокого, що серед отриманих нею травм аж три були смертельними.

У тексті Лісбет помітила одне формулювання, яке дослівно збігалося з цитатою з праці Міа Берґман. Там йшлося про жінку на ім'я Тамара, і Лісбет вирішила, що Ірина П. і Тамара — це одна і та ж особа, через що прочитала уривок з інтерв’ю з особливою увагою.

Другий документ мав назву «Сандстрьом» і був значно коротший. Як і в стислому звіті, який Даґ Свенссон надіслав Мікаелю Блумквісту, в ньому йшлося про те, що якийсь журналіст на ім’я Пер-Оке Сандстрьом був одним з двох клієнтів, які користувалися послугами дівчини з Прибалтики, але, крім того, виконував доручення секс-мафії, отримуючи за це винагороду у вигляді наркотиків або сексуальних послуг. Лісбет особливо вразило, що Сандстрьом, виступаючи як незалежний журналіст, написав кілька статей для однієї з газет, у яких з обуренням відзивався про торгівлю секс-послугами і з викривальним пафосом повідомляв про те, що один шведський підприємець, чиє ім’я він не називає, будучи в Таллінні, відвідував бордель.