Дівчина, що гралася з вогнем

Амфетамін був чудовим, непомітним товаром, що легко продавався, — з невеликим ризиком він давав великий прибуток. Торгівля зброєю в якомусь сенсі теж виправдувала себе за умови, якщо дотримуватися обережності і не хапатися за нерозумні випадкові справи. Враховуючи ризик, продаж двох одиниць ручної вогнепальної зброї двом безмозким шмаркачам, що задумали пограбування сусідньої крамниці, з прибутком у якісь дві тисячі був ділом абсолютно невигідним.

Окремі випадки промислового шпигунства або контрабанди продукції високих технологій на Схід також здавалися до певної міри економічно виправданими, хоча цей ринок останнім часом значно зменшився.

А от завезення повій з Прибалтики в економічному відношенні спричинювало абсолютно невиправданий ризик. Прибуток вони давали нікчемний, зате непотрібних ускладнень на цьому ділі можна було дістати цілу купу. Будь-якої хвилини це могло дати поштовх до появи лицемірних статейок у засобах масової інформації і викликати дебати в дивній політичній установі, що зветься шведський риксдаг; з точки зору білявого гіганта, правила гри в ньому в кращому разі можна було назвати нечіткими. Повій люблять усі: прокурори і судді, поліцейські нишпорки і дехто з депутатів риксдагу. Так що краще б уже їм не докопуватися, а то, чого доброго, самі й покладуть край цьому.

Навіть мертва повія не обов’язково повинна викликати політичні ускладнення. Якщо поліція зловить очевидного підозрюваного через кілька годин і з плямами крові на одязі, це, звичайно, не може не стати причиною обвинувального вироку та кількох років ув’язнення в якій-небудь відповідній установі. Але якщо підозрюваного не вдасться затримати протягом сорока годин, то, як пересвідчився білявий, поліція незабаром займеться іншими, важливішими справами.

Проте білявий гігант не любив наживатися на проституції, його дратували повії з їх наквацьованими мармизами і дурнуватим п’яним реготом. Вони були нечисті. Прибуток з цього капіталу ледве покривав витрати. А до того ж цей капітал мав дар мови, і завжди залишався ризик, що якійсь дівасі раптом спаде ідіотська думка кинути цю справу чи розбовкати все поліції, або журналістам, або ще кому-небудь з непосвячених. А в такому разі він буде змушений втрутитись і покарати винну. Якщо викривальні відомості виявляться досить переконливими, це змусить до дії прокурорську і поліцейську братію, адже інакше в чортовому риксдагу зчиниться такий шарварок, що всім перехочеться сміятись. Отож у діловому відношенні повії були чимось на кшталт баласту.

Типовим прикладом такого баласту також були брати Атхо і Харрі Ранта. Так вийшло, що ці двоє непотрібних нікому паразитів дуже багато знають про справу. Він би радо зв’язав їх одним ланцюгом і втопив у порту, але замість цього довелося відвезти їх на естонський пором і терпляче дочекатися, поки вони опиняться на борту. Тобто відправити їх у відпустку, бо якийсь негідник журналіст почав пхати свого носа в їхні дільця, і тоді було вирішено, що вони на якийсь час повинні зникнути, поки вгамується буря.