Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
Другою особою в клубі був, за даними поліції, якийсь Сонні Ніємінен, тридцяти семи років, ім’я якого аж двадцять три рази зустрічалося в реєстрі кримінальних покарань. Свою кар’єру він почав у шістнадцять років, коли суд за заподіяння тілесних ушкоджень і крадіжку, згідно із законом, вирішив установити за ним нагляд. Протягом наступних десяти років Сонні Ніємінен п’ять разів потрапляв під суд за крадіжку, раз за крадіжку у великому розмірі, двічі за погрози, двічі за злочини, пов’язані з наркотиками, і здирство, раз за застосування насильства щодо поліцейських, двічі за незаконне володіння зброєю і раз за незаконне володіння зброєю за обтяжувальних обставин, за керування автомобілем у п’яному стані та аж шість разів за заподіяння тілесних ушкоджень. З якихось незрозумілих для Лісбет міркувань покарання обмежувалося передачею його під нагляд, штрафами або двома-трьома місяцями в’язниці, поки нарешті в 1989 році його таки посадили на десять місяців за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і пограбування. Через кілька місяців він уже знову був на волі і якось протримався до жовтня 1990 року, коли під час відвідин пивної в Тельє став учасником бійки, що закінчилася вбивством, після чого його було засуджено до шести років ув’язнення. На волю Ніємінен вийшов у 1993 році, вже як кращий друг Маґґе Лундіна.
У 1996 році його було заарештовано за причетність до озброєного пограбування з нападом на транспорт, що перевозив коштовності. Сам він у нападі не брав участі, але забезпечив трьох молодиків зброєю, необхідною для цієї мети. Це був другий великий злочин в його житті, і його засудили до чотирьох років ув’язнення. Вийшовши з в’язниці в 1999 році, Ніємінен відтоді дивом уникав арешту. А тим часом його підозрювали в співучасті щонайменше в одному вбивстві, жертвою якого став один із членів конкуруючого маргінального клубу — Лісбет прочитала про це в газетній статті 2001 року. Ім’я Ніємінена не згадувалося, але всі обставини були описані так детально, що можна було легко здогадатися, про кого йдеться.
Лісбет знайшла також паспортні фотографії Ніємінена і Лундіна. Ніємінен був писаний красунчик з чорними кучерями і вогненними очима, Маґґе Лундін виглядав як кінчений ідіот. У Лундіні вона відразу ж упізнала чоловіка, який зустрічався з білявим гігантом у кондитерській «Блумберґ», а в Ніємінені того, хто чекав його в «Макдональдсі».
За базою зареєстрованих автомобілів вона вияснила власника білого «Вольво», яким поїхав білявий гігант. Виявилося, що машина належить фірмі «Автоексперт» в Ескільстуні, що здавала авто в оренду. Вона зняла слухавку і поговорила з якимсь Рефіком Альбою, що працював на цьому підприємстві.
— Моє ім’я — Гунілла Ханссон. Вчора мого собаку задавила машина, водій зник з місця пригоди. Цей мерзотник їхав машиною, яка, судячи з номерів, була орендована у вас. Це був білий «Вольво».
Вона продиктувала номер машини.
— Дуже шкодую.
— Цього мені мало. Я хочу знати ім’я мерзотника, щоб зажадати від нього відшкодування.
— Ви заявили про те, що сталося, до поліції?
— Ні, я хочу домовитися по-доброму.
— Дуже шкодую, але без заяви до поліції я не можу повідомляти імена наших клієнтів.
Голос Лісбет Саландер став жорсткішим. Вона поцікавилася, чи справді з погляду ділової репутації для них буде краще, якщо вони змусять її заявити на свого клієнта до поліції, замість залагодити справу мирно. Рефік Альба знову висловив свій жаль, але повторив, що нічим не може допомогти.
Вона витратила на вмовляння ще кілька хвилин, але так і не домоглася, щоб він назвав їй ім’я білявого гіганта.
З ім’ям Зала вона також зайшла в глухий кут. У товаристві півторалітрової пляшки кока-коли, зробивши дві перерви на поїдання піци, Лісбет Саландер провела за комп’ютером майже цілу добу.
Вона знайшла сотні людей на ім’я Зала. Кого там тільки не виявилось, починаючи з італійського спортсмена вищого класу і кінчаючи аргентинським композитором! Але нічого схожого на те, що вона шукала, знайти так і не вдалося.
Вона спробувала пошукати на прізвище Залаченко, але не знайшла нічого вартого уваги.
Розчарована, Лісбет, хитаючись, допленталась до спальні і проспала дванадцять годин. Прокинулася вона об одинадцятій ранку, увімкнула кавоварку і наповнила джакузі. Додавши у воду піну для ванни, вона взяла з собою каву та бутерброди і поснідала, лежачи у ванні. Їй раптом страшенно захотілося, щоб поруч була Міммі, але ж та навіть не знала, де Лісбет тепер живе.