Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
Ліїд писав, що ці думки виникли в нього, коли він читав звіт про прес-конференцію від 20 лютого, йому здалося, що людина ще не віддала свого боргу вдячності китоподібним, бо останні з давніх часів відзначені печаттю провидіння, як зовсім інші для людини істоти. Ліїд писав далі, що він ледь не знепритомнів, коли на запитання одного журналіста Фа запитав з властивою йому відвертістю й безпосередністю: «Хто такий бог?» Якого християнина, запитував Ліїд, не вразило б прикре почуття за таку, необізнаність? Звичайно, журналіст відповів, як міг, але єдиною дійовою відповіддю — Ліїд не боявся цього сказати — було би залучити дельфінів до слова божого. Бо запитання «Хто такий бог?» продиктоване не банальною допитливістю, що а людина здатна вдовольнити, залежно від її волі. Це запитання: «Хто такий бог?» — уже саме є духовною нудьгою. Коли Фа, як усе це підтверджує, розумна істота, він здатний запричаститися до таїнств віри.
Однак у багатьох пасторів-євангелістів, як і пасторів інших сект, відчайдушна теза Ліїда не забарилася викликати нарікання й заперечення. «Звичайно, — писав із цього приводу пастор-баптист Д. М. Хоторн, — тварини мають своє місце в світі божому. Як і людина, вони сотворіння Бога, бо — від великого до малого — Він вивів усіх їх із Небуття. Але Бог поставив їх на нижче місце в ієрархії істот і підкорив людині. Бог не дозволив їм любити Його, благоговіти перед Його таїнством і вкушати винагороду в Його царстві небесному. Я погоджуюся з Ліїдом, — писав далі Хоторн — що дельфін Фа — істота розумна. Та, на жаль, душа й розум не синоніми. Чи мають дельфіни душу? Ось питання! Щоб у цьому переконатися, потрібне божественне одкровення або принаймні незаперечне й безсумнівне знамення. Залучення дельфінів до християнської віри було б благочестивим діянням, але воно, можливо, відкривало б шлях прикрим вільностям, бо ми мусили б відступити від заповідей, даних нам Богом, щоб ми свято виконували їх. Чи маємо право, — запитував наприкінці Хоторн, — одночасно змінювати букву й дух святого письма й сказати дельфінові, причащаючи його до віри, що великомученик умер на хресті в ім’я його спасіння?»
Саме в цей момент у полеміку втрутився превелебний отець Р.П.Шмідт. Він народився у Франції, виріс у Канаді й Сполучених Штатах. Шмідт був єзуїт з глибоким і всеосяжним розумом. Доктор теології, доктор біологічних наук, етнолог, соціолог, нумізмат, археолог, він знав, крім двох рідних мов (англійської й французької), італійську, іспанську, німецьку, румунську й чеську. (Останньою, за словами чехів, розмовляв без акценту, що є рідкісним явищем для іноземця). Листувався з Тейяром де Шарденом, лордом Бертраном Раселлом, Гюнтером Андерсом і філософом Гароді. У шістдесят років вивчив російську мову: «Щоб, — як мовив він, — читати Толстого в оригіналі».
Шмідт енергійно й з хистом напав на тезу Хоторна. Вона погана, передусім, уже тим, писав Шмідт, що таке міркування означає підтримку релігією огидної й сміховинної промови ПОПа в Атланті. В цьому полягає велика небезпека, від якої Хоторн перший би застеріг, коли б завчасно помітив її. Християнство, якщо воно не хоче себе дискредитувати, не мало б зв’язуватися з відсталими політичними доктринами. Навпаки, воно повинно прагнути зберігати контакт з еволюцією, що відбувається в світі, засвоювати досягнення думки й у той чи інший спосіб використовувати найвизначніші наукові відкриття. Звичайно, Хоторн має слушність, проводячи грань між розумом і душею. Одначе в цьому випадку на що спирається він, утверджуючи, хоча б побічно, що дельфіни не мають душі? Що таке насправді душа, як не здатність тієї чи іншої істоти відчувати метафізичне гнітюче невдоволення своєю земною долею й звільнитися від неї в пориваннях релігії? Релігійні віросповідування дельфінів, вів далі Шмідт, у тому вигляді, в якому вони з’являються нам із слів Бі (прес-конференція 20 лютого), наївні й спрощені; але це не перешкоджає їм нести в собі елементи релігійного почуття: Поняття про втрачений рай: дельфінів колись у давнину вигнали з землі; 2. Поняття про той світ: земля для них — рай, куди вони потрапляють після смерті; 3. Поняття про самопожертву: вони готові віддати життя, щоб якнайшвидше й найпевніше досягти вічного блаженства; 4. Поняття про обожнену досконалість: вони мають у собі велике почуття любові до людини, що здається їм (помилково) вельми доброю й могутньою істотою. Французький письменник Веркор має слушність, писав далі Шмідт, утверджуючи, що єдиний справжній критерій людської основи — це не фізична подоба, не мова й навіть не розум, а релігійне почуття.