Тварина, обдарована розумом

Відомий нью-йоркський Будинок мод створив сукні «Нью-Лук дельфін» і влаштував їх показ у «Асторії». Манекенщиці були одягнені в щось на зразок мішків, пошитих з гладенької вилискуючої тканини. Талія не окреслювалася, й сукня, що звужувалася згори донизу, закінчувалася на рівні колін вставним клином, звісно, на зразок хвостового плавника. Диктор радив покупцям натренуватися ходити поволі, злегка погойдуючись, що мало б справляти враження пересування дельфіна у воді.

У газетах, щотижневиках і щомісячниках, у науково-популярних часописах, зокрема, тих, дуже поширених у США, для яких природа й тварини — головна тема, дельфіни стали панівними героями. У більшості статей, перша частина яких була написана спеціалістами, автори дотримувалися об’єктивності й лаконічності (один факт на речення), властивої заокеанській пресі. Однак подекуди вони були пересипані гумором і сентиментальними нотками, що пожвавлювало текст.

Зрозуміло, в менш серйозних виданнях перевага надавалася жартам. У черговому номері «Плейбоя», що вийшов у світ після 20 лютого, на обкладинці подавався фотомонтаж: Аніта Екберг у купальнику міцно пригортала руками Фа, а внизу стояв напис: «Він сказав, вона так добре збудована, що може швидко плавати».

З великою жадібністю накинулися на тему про дельфінів і карикатуристи. Коли б зібрати малюнки, що запрудили пресу, можна було б зробити чимало альбомів. На одній з таких карикатур зображувався дельфін-учитель (в окулярах), що читав юним дельфінам книгу, яка стояла на парті з спеціальними поплавками. На першому плані затяте дельфіня не приховувало свого невдоволення й байдужості, а двоє інших учнів ділилися такими слівцями:

— What’s wrong with him?

— He says he wants to learn Russian[38].

Інша карикатура відтворює сцену в флоридському океанаріумі, де саме перед початком вистави (глядачі вже з’юрмилися біля входу) збуджені дельфіни пропливають перед своїми наставниками, розмахуючи плакатами з написами:

MORE FISH!

MORE WATER!

AND LESS WORK!

Ще до того, як Фа зійшов на вершину слави, дельфін з’явився в коміксах, що їх малював відомий художник Ліл Абнер з «Нью-Йорк геральд трібюн». Після 20 лютого він став головним героєм коміксів, що захлинули пресу. Один з них, може найхарактерніший, називався «Білл і Ліззі» й розповідав про пригоди сімейної пари дельфінів. Білла малювали мов якогось супердельфіна, наділеного великими грудьми й здатного швидко плавати. Ліззі, набагато менша й слабкіша, кокетливо моргала. Тут подавалися карколомні перипетії, зокрема викрадення Ліззі якимось негідником на ймення Карський (у нього слов’янське прізвище, однак азіатські риси обличчя, ніби художник хотів надати читачеві певну свободу у витлумаченні). Карський, викравши Ліззі й утікши з нею на великому моторному човні, хотів завербувати Білла на службу могутньої іноземної держави (вона також не називалася), проте Білл лишився вірний своїм американським друзям. Очоливши загін дебелих дельфінів, він наздогнав Карського в відкритому океані й, щоразу пірнаючи у воду, аби сховатися від ворожих куль, разом із спільниками перекидає човна. Ударом хвоста оглушив Карського (не вбив) й, доставивши його непритомного на спині до берега, передав правосуддю.