Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
— Зглянься на нас, доле!—ридаючи, промовила Еліза.— Нам би тільки піти разом з цієї країни, ото і все, чого ми хочемо!..
Аж ось до неї підступила Рейчел і, лагідно взявши за руку, повела до столу вечеряти. Тільки-но всі посідали, як почувся легенький стук у двері і до кухні зайшла Рут.
— Я забігла на хвилинку,— мовила вона,— принесла вовняні панчішки для хлопчика. їх тут три пари — гарненькі, теплі. Адже в Канаді така холоднеча! Ну як, не боїшся, Елізо? — спитала вона і, швидко перейшовши до другого кінця столу, приязно поплескала Елізу по руці. Тоді сунула малому Гаррі маківника.— А оце йому на дорогу.— Вона витягла з кишені невелику пачечку.— Діти ж завжди просять їсти.
— О, дякую, ви така добра! — мовила Еліза.
— Сідай „повечеряй з нами, Рут,— запросила Рейчел.
— Ніні, не можу. Я покинула Джона з малим, а в печі пироги сидять. Отож мушу бігти, бо Джон попалить мені пироги й віддасть малому весь цукор з цукерниці. Він у мене такий! — засміялася маленька квакерка.— Ну, прощавай, Елізо. Прощавай, Джордже. Щасливої вам дороги! — І Рут хутенько вибігла з хати.
Невдовзі по вечері до будинку під’їхав фургон. На небі вже сяяли зорі. Файнес швидко зіскочив з передка,
щоб примостити подорожніх, дверей будинку вийшов
Джордж, несучи на одній руці хлопчика, а другою підтримуючи Елізу. Хода його була тверда, обличчя спокійне та рішуче. За ними вийшли Рейчел і Саймон.
— Ви на хвилинку злізьте,— мовив Саймон до тих, що були у фургоні — а я трохи підмощу жінкам і дитині.
— Ось дві буйволячі попони,— сказала Рейчел.— Роби все так, щоб зручніш було сидіти. Адже їхати цілу ніч.
Джім зліз перший і дбайливо допоміг своїй старенькій матері, що вчепилась йому за руку й сполохано озиралася довкола, неначе десь от-от мала наскочити І погоня.
— Джіме, твої пістолі в порядку? — тихо й спокійно запитав Джордж. і 2
— Авжеж,— відказав Джім.
— І ти знаєш, що тобі робити, якщо вони нас доженуть?
— Певно, що знаю,— сказав Джім, випинаючи свої широкі груди.— Невже ти гадаєш, що я знову віддам їм мою матусю?
Поки вони перемовлялись між собою, Еліза попрощалася з добросердою Рейчел, і Саймон підсадив її у фургон. Тримаючи на руках хлопчика, вона забралася в задок і сіла на буйволячі шкури. Там-таки всадовили й стару, а Джордж і Джім примостилися на товстій дошці посередині. Файнес заліз на передок.
— Щасливої дороги, друзі! — мовив Саймон.
— Бувайте здорові! — озвалися втікачі.
Фургон рушив з місця і, підстрибуючи, загуркотів по стужавілій дорозі.
Дорога була така труська, і колеса так торохтіли, що розмовляти ніяк не випадало. А тим часом фургон сунув собі вперед великими темними гаями, похмурими голими рівнинами, поминав горби та видолинки, і з кожною годиною втікачі від’їжджали все далі, далі й далі. Хлопчик скоро заснув, налігши обважнілим тільцем на материні коліна. Бідолашна стара жінка помалу заспокоїлась і вже не тремтіла від страху, і навіть Еліза, попри всі свої тривоги, десь після півночі несамохіть склепила повіки. Тільки Файнеса начебто зовсім не брав сон, і він коротав ніч, „висвистуючи пісень, що аж ніяк не скидались на квакерські.
Та десь над третю годину Джордж дочув ген позаду швидке й рівне тупотіння кінських копит і штовхнув Файнеса під лікоть. Той спинив коней І прислухався.
— Здається, Майкл,— мовив він.— Чути, начебто його кінь біжить чвалом.
Він підвівся на передку і витяг шию, стривожено видивляючись на дорогу позаду.
На вершечку далекого горба невиразно забовванів обрис вершника, що чимдуж скакав до них.
— Напевне він! — сказав Файнес.
Джордж і Джім, самі не знаючи навіщо, враз вискочили з фургона. Всі троє, затамувавши віддих, дивилися туди, звідки мав над’їхати сподіваний вісник. А той дедалі наближався. Ось він спустився у видолинок, і тепер вони не бачили його, лише чули квапливе, уривчасте тупотіння — усе ближче й ближче,— аж ось нарешті він вигулькнув з-за пагорка, де його вже можна було гукнути.