Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
— Будь з ними обережною!
— Авжеж…
Оркестр зіграв заключні такти мелодії і замовк. Григорій провів Марію до столика і, відхиливши запрошення повечеряти разом, пішов, пославшись на справи.
— Тож не забудьте, гер Шульц! — крикнула Марія навздогін Фреду і, коли той озирнувся, привітно махнула йому рукою. — Справи, справи, усюди наздоганяють мене справи, — пояснила вона присутнім, кокетуючи своїм становищем молодої незалежної жінки. — Втім, я рада, що зустріла цього Шульца саме тут, побачивши мене в такому товаристві, він став поступливішим. Не знаю, чому і завдячувати: погонам чоловіків чи чарівності місіс Мері.
— Передусім вашій чарівності, фрау! — Брукс стиснув пальці Марії і підніс її руку до уст, уп’явшись у неї довгим поцілунком.
— Не дуже вона допомагала мені досі! Цей тип… Та годі про справи! Містер Брукс, давайте вип’ємо за наше знайомство. Мені дуже прикро, що воно почалося з такого прозаїчного прохання, і обіцяю — це вперше і востаннє! Містер Ройс може засвідчити, що я не така вже настирлива особа й досі нікого з тих, кого хотіла вважати своїми друзями, нічим не обтяжувала.
— І даремно! — відкопилила губку Мері. — Треба відродити порядки лицарства! Кожен лицар сам мусить угадувати бажання своєї дами. Робі, вгадай, чого я від тебе чекаю?
— Щоб я запросив тебе до танцю?
— Нарешті спромігся! — Кинувши в бік Брукса змовницький погляд, Мері підвелася і поклала руку чоловікові на плече.
— Фрау Марія, ви натякнули, що хотіли б бачити мене в числі своїх друзів. Правильно я вас зрозумів? — Брукс втупився в Маріїні очі важким, твердим поглядом. — Чи це був дипломатичний хід, щоб зв’язати мені руки? — Тепер у його погляді спалахнули лихі іскорки.
— Якби я була дипломатом, я б не сказала цього так відверто. Навіть у дружбі чоловіки люблять почувати себе завойовниками.
— А коли я скажу, що не вірю в дружбу між чоловіком і гарною жінкою?
— Це буде повторенням трафаретного твердження, А ви ж людина оригінальна.
— Ви в цьому переконані?
— Я хотіла б цього. Не ображайтесь, але всі ваші хлопці скроєні на один кшталт. Це нудно.
— А чи не здається вам, що оригінальність — то котурни, на які людина спинається, щоб збільшити свій природний зріст?
— Надто вже в гидке болото перетворили люди життя, щоб ступати по ньому впевнено, не боячись забруднити ноги. У кожного з нас свої котурни.
— Які ж у вас?
— Прагнення не забруднити ноги, простуючи до твердого ґрунту.
— Ви уникаєте прямої відповіді!
— Я сама її ще не знаю. І тому бреду навпомацки. Дуже багато лиха звалилось на мої плечі. Своєрідна контузія, приголомшення.
Підтримуючи розмову з Бруксом, Марія думала лише про те, як їй встати й піти.
«Фред сказав, що не зможе надовго затримати операцію. Щоб наші випередили його, я мушу хвилин за десять бути вже в дорозі… Але як позбутися Брукса? На що б я не послалася, він неодмінно нав’яжеться у провідники й запропонує свою машину. Піти в туалетну і просто втекти? Послати з роздягальні записку, написати, що мені стало погано і я вирішила не псувати всім настрою, взяла таксі й подалася додому?.. А коли вони пов’яжуть це з появою Шульца? Безумовно, пов’яжуть. Краще попросити Брукса довезти мене до аптеки… Гидко, він дасть волю рукам, та іншого виходу нема…»
— Подайте склянку мінеральної, мерщій! — Марія схопилася за горло, прикусила губу. — Раптом усе пішло обертом, — поскаржилась вона жалібно. — Вдень трохи морозило, думала, перемерзла. Невже приступ пропасниці? Боже, як раптово це на мене навалилося!
Зуби Марії так природно цокотіли об вінця склянки, що полковник співчутливо запитав:
— Малярія? Треба негайно випити добру порцію акрихіну! Зараз повернуться Ройси, і я відвезу вас додому. А поки випийте трохи коньяку. Ну, хоч кілька крапель, він вас зігріє. Я тільки ним і рятувався, коли підхопив у Бразилії тропічну.
— Напишіть Ройсам і ходімте! Цей блюз не скінчиться ніколи. Боже, таке відчуття, ніби весь оркестр засів у мене в голові і зсередини б’є по черепу!
Брукс видер з записної книжки аркушик, швидко настрочив кілька слів і, обнявши хвору за плечі, допоміг їй підвестися.
— Викрадення прекрасної сабінянки, — прошепотів він на вухо молодій жінці. — Признатися, я уявляв його інакше… А втім… — Він не встиг доказати, дужим, брутальним ривком штовхнув Марію назад, загородивши її своїм тілом. Що сталося, Брукс і сам ще не розумів.