Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
— Так! Мав би я днів зо два, то підшукав би потрібних людей. Та марнувати часу не можна. їхати треба негайно. На перший погляд, це схоже на авантюру, але все не так. Ви, Фред, знаєте методи моєї роботи, бачили — я не люблю розкидатись потрібними людьми, підставляти їх під небезпеку. В даному разі риск мінімальний. Поїдете в формі радянського офіцера на санітарній машині. Документи одержите ідеальні. Вам у допомогу я дам двох чоловік. Вони з пістолетом, «на ти», у них сталеві м’язи, та, на жаль, курячий мозок… Мабуть, так уже влаштована природа, що за рахунок одного обдаровує іншим…
Григорій слухав Нунке із змішаним почуттям задоволення і занепокоєння. З міркувань конспірації він ще ні разу не залишав західних секторів Берліна, хоч і мав таку можливість. Зараз Нунке сам посилає його в невеличке містечко, розташоване в радянській зоні. Як радісно буде почути рідну мову, хоч здаля помилуватися бійцями в захисній формі, з червоними зірочками на пілотках. Як приємно буде усвідомлювати, що першої-ліпшої хвилини можна спинити машину і ступити на землю, не підвладну всіляким нунке і думбрайтам. Але почуття почуттям, а обов’язок обов’язком — не діяти ж проти своїх! Що ж робити? Відмовитись? Під яким приводом?.. Ні, це не вихід! Так можна похитнути завойовану довіру. Треба негайно попередити наших про операцію викрадання, щоб до його приїзду Больмана в лікарні не було! А для цього якнайдовше затримати від’їзд.
— Коли треба виїхати?
— Люди готові. Документи будуть години за півтори. За виготовлення їх узялися відразу, як тільки було схвалено рішення про операцію.
«Дуже мало часу! — нервував Григорій. — Марія не встигне дістатись до наших і повернутися з їхніми інструкціями назад. Домантович? Але ж рацією йому дозволено користуватись лише за виключних умов. А втім, випадок, справді, винятковий, шкода тільки, що не збігається час виходу в ефір з часом прийому. Що ж придумати?»
Нунке знову підвівся й заходив по кімнаті.
— До речі, документи в нього були на ім’я Ганса Ріхтера… Ні, який бовдур! Жовторотий, і тільки! Вскочити в таку халепу! Хай тепер начувається…
— Не заздрю йому по поверненні…
— І маєте рацію — Нунке сердито погасив сигарету. — Людина, яка знехтувала дисципліною, не може керувати іншими. Доведеться його повноваження передати іншому. Можливо, вам, Фред! А зараз дайте-но карту землі Бранденбург, і давайте обміркуємо маршрут.
Скоса глянувши на годинник — час спливає! — Григорій розгорнув на столі великомасштабну карту. І поки жовтий ніготь Нунке повзав по хитрому лабіринту шляхів, у Гончаренка визрівало нове рішення:
«Не треба Марії обертатися туди і назад. Важливо тільки передати відомості про справжнє обличчя затриманого і про мою місію. А там хай командування вирішує: брати його нашим хлопцям чи дозволити вивезти мені. Припустімо, його заберуть наші. Це ще не означатиме, що він заговорить. А якщо й заговорить, то викриє дві-три дрібні ізольовані ланки, головне ж приховає. Запеклий есесівець! Коли заберу його я, кожен його крок можна буде взяти під пильний контроль, а куди вушко голки, туди й ниточка. І я зможу дещо вивідати, не буде ж він критися від мене, свого рятівника? Людини, яка заради нього мало не сунула в зашморг власну голову. Риск у тому, що його можуть запроторити світ за очі. Або й зовсім, за їхньою термінологією, «усунути». Тільки навряд чи вони так розкидатимуться кадрами».
Тим часом Нунке знов і знов перебирав можливі варіанти маршруту, з німецькою педантичністю зважуючи переваги й недоліки. В куточку його різко окреслених уст знов стриміла погасла сигарета, яку він безперестанку жував. Григорій похмуро спостерігав, як під його випещеною шкірою ходять тугі жовна, і йому здавалося, ніби, ці щелепи в своєму розміреному русі хвилина за хвилиною ковтають час. Коли Нунке зробив маленьку паузу, Григорій швидко вставив:
— По-моєму, останній варіант найкращий.
Нунке з сумнівом похитав головою:
— Не думаю… надто багато забере часу.
— Зате він найбільш безпечний, — наполягав на своєму Григорій, — а безпека — це теж виграш у часі.
Нунке з хвилину розмірковував.
— Гаразд. Якщо він вам більше подобається, рушайте цим маршрутом. Вам їхати, за вами й останнє слово. — Нунке підвівся. — Ну, Фред, ніби все. У вашому розпорядженні трохи більше години, але приїздіть раніше — треба припасувати форму. Я не прощаюся, ми побачимось, — документи мусять принести мені…
Позбувшись шефа, Григорій відразу ж виїхав. До аптеки, власницею якої вважалася його зв’язкова, було хвилин з п’ятнадцять їзди, і він вирішив попередити Марію, щоб вона на нього чекала. З агентства він ніколи не дзвонив в аптеку і тому скористався першим таксофоном, що трапився на шляху.