Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
— Вас слухають, — почувся старечий голос.
— Покличте, будь ласка, фрау Кеніг!
— Її зараз нема.
Холодні краплини поту зросили чоло Гончаренка. Намагаючись приховати збентеження, він знову попросив:
— Перепрошую, чи не скажете, де її можна відшукати? Справа дуже термінова… йдеться про пеніцилін.
— О, звичайно, звичайно! Фрау мене попередила, що її можуть питати. Вона в ресторані «Цум Тейфель».
— Вельми вдячний!
З почуттям полегшення Григорій сів у машину. Благенький «опель» рвонувся з місця і, розтинаючи темряву жовтими фарами, помчав найкоротшим шляхом, повз купу руїн.
Руїни… руїни… Минуло майже два роки по закінченні війни, а багато вулиць і досі було захаращено, цеглою, бетонними брилами, покрученим залізом. Такі вулиці закриті для проїзду, і тільки численні путівці поміж навалою уламків свідчили про те, що людська нога ступає і сюди. Доводилось вести транспорт в об’їзд. Але й там, де можна було проїхати, місто часто виглядало мертвим: обабіч розчищеного бруку височіли остови спалених будинків. Лише перші поверхи деяких з них були пристосовані під житло. Вікна в них тьмяно світилися — в Берліні не вистачало електроенергії, і ці цяточки світла швидко поглинала темрява, варто тільки було відійти на кілька метрів.
Нарешті машина виїхала в цілком упорядкований район. Залюднений і пристойно освітлений, він разюче контрастував з усіма іншими. З вивіски, літери якої світилися червонястим світлом, певно, відтворюючи пекельний вогонь, ресторан «Цум Тейфель» знайти було неважко.
У великому залі зібралось чимало народу. Марію Гончаренко побачив за столиком близько стіни, в товаристві ще однієї жінки і двох американських офіцерів. Сівши так, щоб вона могла його помітити, Григорій гарячково вишукував привід, який дав би йому змогу поговорити з нею сам на сам. На його щастя, після невеличкої перерви музиканти повернулися на естраду, і швидкі такти «Розамунди» заглушили брязкіт ножів і виделок, той однотонний гамір, схожий на дзижчання, що завжди сповнює приміщення, де зібралося багато людей. Григорій підвівся і підійшов до столика.
— Гутен абенд, панове! Дозвольте запросити вашу даму на танець!
Обидва американці похмуро втупились у Григорія. Один з них, той, що сидів поруч Марії, розкрив було рота, щоб відповісти гострою відмовою, та молода жінка випередила його:
— О, Фред Шульц! Яким вітром?
Не чекаючи на відповідь, Марія підвелася й поклала руку на плече свого кавалера.
— Щось трапилось? — запитала вона, коли вони опинились на достатній відстані від американців.
— Трапилось. Нунке надсилає мене до нашої зони з незвичайним завданням. Відмовитись не можу… Будь ласка, не дивись на мене так перелякано! Посміхайся!.. Ось так. А тепер слухай мене уважно: в містечку Грюнхауз наш вартовий підстрелив якогось Ганса Ріхтера, що виявляв надмірну цікавість до нашої авіації. Справжнє його прізвище Больман, запам’ятала? Вернер Больман. Колишній есесівець, птах широкого польоту. Тому Нунке й виряджає мене викрасти його з місцевої лікарні, куди Больмана поклали, не знаючи, що то за один. Передай Горенку таке: я виїжджаю туди години за півтори-дві найдовшим маршрутом. Ось він — я його записав на клаптику паперу. Добре сховай! Якщо нашим доцільно перехопити Больмана — хай зроблять це до мого приїзду. Якщо ж для справи краще буде лишити його поки на волі — я заберу його. їхатиму в санітарній машині тим самим маршрутом у формі радянського офіцера. Документи на ім’я капітана Бориса Петровича Гонти. На випадок якихось змін Горенко може вислати своїх хлопців під виглядом патрульної служби, які й перехоплять машину… Це про всяк випадок. Повторюю, якщо Больман буде на місці, я вважатиму це дозволом на його викрадення. Не переплутаєш?
Марія з докором зиркнула на Григорія:
— Хорошої ж ти про мене думки!
— Не ображайся, краще повтори прізвища.
— Ганс Ріхтер. Справжнє ім’я Вернер Больман. Лікарня в Грюнхаузі. До твого приїзду його мусять забрати. Якщо не заберуть, це знак згоди на його викрадення.
В разі змін вислати патруль. Ви задоволені, товаришу Причепо?
— Цілком. — Григорій на мить притиснув Марію до себе. — Ну, щасти тобі! Тільки поквапся, часу обмаль. Швидше позбудься своїх кавалерів. Хто вони, до речі?
— Один — мій постійний відвідувач, що він за птах я ще не розібрала. Сподіваюсь, в цьому допоможе мені його дружина, ота гарненька місіс. Другий, з зачіскою їжаком, — король вугільного ринку. Хочу використати цю нагоду, бо ми з Себастьяном незабаром перетворимось у своїй аптеці на крижані бурульки.