Переслідуваний
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Переводчик: Віктор Ружицький
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Переслідуваний». Краткое содержание книги:
Річардс дістав із брудної подертої кишені сумочку Амелії Вільямс і пожбурив нею в Донаг'ю. Сумочка вдарилась тому в груди й м'яко впала до ніг, наче підстрелена пташина. Вийнята з кишені рука була слизька від поту. Вона лежала в Річардса на коліні, незвично біла й чужа. Донаг'ю підняв сумочку, недбало оглянув її й подав Амелії. Річардс дивився, як сумочка переходить із рук у руки, і його охопило безглузде почуття смутку. Здалося, ніби він втрачає старого друга.
— Бабах,— стиха промовив він.
— Ваш хлопець тримається непогано,— стомлено зітхнув Річардс, коли Донаг'ю вийшов із салону. — Правда, я його трохи налякав, але я думав, що він і штани замочить. — У Річардса почало час від часу двоїтися в очах. Він обережно оглянув рану. Кров на боці знову запікалась, але повільно. — Ну, а що далі? — спитав він. — Поставите камери в аеропорту — хай кожен бачить, що небезпечний злочинець діждався свого?
— Далі — пропозиція,— лагідно сказав Кілліан. На його чорному обличчі нічого не відбивалось. Та хоч би що він там приховував, однак скоро відкриє карти. Річардс це знав. І раптом його знову пойняв жах. Захотілося простягти руку й вимкнути телевізор, не слухати більше нічого. Він відчув, як усередині в нього все починає повільно й загрозливо пульсувати. А вимкнути телевізора він не міг. Звичайно, ні. Зрештою, це ж безплатне телебачення.
— Відступися, сатано,— пробурмотів він сам собі.
— Що? — здивувався Кілліан.
— Нічого. Кажіть, чого хочете.
Кілліан не відразу почав говорити. Він подивився на свої руки. Потім знову звів погляд. Річардс відчував, як від недоброго передчуття стогне якийсь — він не знав який — закуток його мозку. Здавалося, то волають душі бідняків, безіменної маси п'яничок, які сплять у глухих провулках.
— Маккоун вийшов з гри,— стиха промовив Кілліан. — Ви ж знаєте, це ваших рук діло. Ви розчавили його, мов яєчну шкаралупу. Ми хочемо, щоб тепер ви його заступили.
Досі Річардс думав, ніби його вже ніщо не може вразити, та тепер відчув, як рот його широко роззявився від безмежного подиву. Це брехня. Це не могло не бути брехнею. А проте — сумочка ж бо в Амелії. Навіщо їм брехати чи робити облудні пропозиції? Він поранений і самотній. Маккоун і Донаг'ю озброєні. Однієї-єдиної кулі в голову над лівим вухом вистачить, щоб покінчити з ним — без метушні, без бійки, без зайвого клопоту.
Висновок: Кілліан каже щиру правду.
— Ви здуріли,— пробурмотів Річардс.
— Ні. Ви найкращий з тих, кого нам будь-коли траплялось переслідувати. А найкращий переслідуваний найкраще знає, де і як треба шукати. Поміркуйте трохи, і ви зрозумієте, що "Переслідування" має ширше призначення, ніж розважати маси та позбуватися небезпечних людей. Мережа, Річардсе, повсякчас потребує свіжих, нових талантів. Інакше вона не може існувати.
Річардс хотів щось сказати, але не міг. Жах не полишав його, ставав усе відчутнішим, заповнював усі пори тіла.
— Головний ловець ніколи не мав сім'ї,— сказав він нарешті. — Ви самі знаєте чому. Можливість шантажу...
— Бене,— промовив Кілліан щонайлагіднішим тоном,— ваші дружина й дочка загинули. Ось уже десять днів, як їх немає.
Кілліан усе говорив,— мабуть, уже досить довго,— проте до Річардса його слова долинали наче здалеку, спотворені в мозку якоюсь чудною луною. Здавалося, він упав у глибочезний колодязь і чує, як хтось гукає до нього згори. Його мозок поринув у непроглядну темряву, і на її тлі перед ним зринали спогади, ніби хтось показував слайди. Ось давня фотографія Шійли, знята "кодаком",— вона вихляє задком по залах великого магазину з блокнотом під пахвою. Міні-спідниці тоді саме знову ввійшли в моду. А ось вони вдвох сидять у кінці причалу (вхід вільний), спиною до камери, дивляться на воду. Тримаються за руки. Коричнева фотографія хлопця в бахматому костюмі та дівчини в найкращій материній сукні, з такої нагоди підкороченої. Обоє стоять перед мировим суддею з величезною бородавкою на носі. Потім, весільної ночі, вони ще хихотіли над тією бородавкою. Далі — неприкрашена дійсність: чорно- білий знімок чоловіка з оголеними грудьми, у свинцевому фартусі, який тримається за масивний важіль у великому, схожому на склеп підземному приміщенні, освітленому дуговими лампами. Ще одне, кольорове фото в м'яких тонах (щоб не впадали в око голі обдерті стіни). На ньому жінка з великим черевом стоїть біля вікна й, відхиливши подерту штору, дивиться на вулицю, виглядає чоловіка. На її щоці м'якою котячою лапкою лежить світляна пляма. Остання фотографія, теж давній "кодак": худий молодик тримає високо над головою крихітне немовля; в усій його поставі — світло щастя й кохання, на обличчі — широка, від вуха до вуха, добра усмішка. Зображення замигтіли швидше, швидше, не навіюючи думок ні про горе, ні про кохання, ні про втрати — ні, ще ні,— а лише відчуття холодного заціпеніння, наче від новокаїну.