Чужинець в Олондрії (ЛП)
- Автор: Саматар София
- Серия: Олондрія #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: mirabel.lv
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чужинець в Олондрії (ЛП)». Краткое содержание книги:
Джевік, син торговця перцем, виріс на оповіданнях про Олондрію — далеку землю, де книжка є настільки ж звичною річчю, наскільки вона є рідкісною на його батьківщині. Коли батько помирає і Джевік заступає його у щорічній комерційній подорожі до Олондрії, життя його впритул наближається до омріяного ідеалу. Але досить було йому опинитися на традиційному для Олондрії раблезіанському Святі Птахів, як він збивається з цього шляху і стає об’єктом переслідувань привида юної неписьменної дівчини.
У відчаї Джевік шукає допомоги в жерців олондрійських релігій, однак швидко стає пішаком у боротьбі між двома найпотужнішими культами імперії. І хоч країна стоїть на порозі війни, йому доводиться протистояти привиду й дізнаватися історію дівчини, аби отримати хоч якийсь шанс стати вільним, звільнивши заразом і її. Це випробування кидає виклик його розумінню мистецтва й життя, батьківщини й вигнання, а також того, де проходять межі того «спокусливого некромантства», яким є для нього читання.
—❖ ♦ ❖—
Нагороди та номінації: Nebula Award Nominee for Best Novel (2013), Locus Award Nominee for Best First Novel (2014), World Fantasy Award for Best Novel (2014), IAFA William L. Crawford Fantasy Award (2014), British Fantasy Award for Best Fantasy Novel (the Robert Holdstock Award) (2014)
У відчаї Джевік шукає допомоги в жерців олондрійських релігій, однак швидко стає пішаком у боротьбі між двома найпотужнішими культами імперії. І хоч країна стоїть на порозі війни, йому доводиться протистояти привиду й дізнаватися історію дівчини, аби отримати хоч якийсь шанс стати вільним, звільнивши заразом і її. Це випробування кидає виклик його розумінню мистецтва й життя, батьківщини й вигнання, а також того, де проходять межі того «спокусливого некромантства», яким є для нього читання.
—❖ ♦ ❖—
Нагороди та номінації: Nebula Award Nominee for Best Novel (2013), Locus Award Nominee for Best First Novel (2014), World Fantasy Award for Best Novel (2014), IAFA William L. Crawford Fantasy Award (2014), British Fantasy Award for Best Fantasy Novel (the Robert Holdstock Award) (2014)
Перейти на страницу:
«Мамо», — гукав він, і голос його був дикий
і холодніший за бризки, що ними вітер шмагає.
«Мамо, в солодкий місяць фанлей
твій син одружитися має».
Та ось розхилилися поли в шкарлатній шаті його,
і руки його встромились у той розтвір.
Спочатку одна рука, потім друга, а потім іще й іще:
і всього їх було тринадцять, такий-от звір.
«Ой мамо, двері скоріш замкни і ключ заховай,
настала лиха година.
Той, кому ти пообіцяла мене —
це демон, а не людина».
Вони хутко замкнулись, вони заховали ключ,
вони вербовий вінок почепили до рами.
А він прийшов, і під двері став,
і зарикав голосно, і засвистав,
і заскреготів вузькими зубами.
«Хоч що б ти робила, чи на добро, чи на зло,
а дитина твоя нареченою мусить стати моєю,
і я прийду по неї тоді, як накриє ваше село
стрімкою припливною течією.
Хоч що б ти робила, чи на добро, чи на зло,
відшити мене тобі вже не вдасться.
Тож затям і змирись: у солодкий місць фанлей
Мирхавлі за мене віддасться».
І ось надійшла та пора, той місяць веселий,
коли яблуні вкрились весняною бростю,
коли жайвора спів на поля й перелоги
дзвоном упав з високості.
Вони хутко замкнулись, вони заховали ключ,
вони вербовий вінок підперли серпом,
але море враз потемніло, вітер рвонув над ним,
всеньке небо стало від диму брудним,
і чудовисько стало під ним стовпом.
«Або ти віддаси негайно обіцяну наречену,
Або боляче зроблю так, що не стерпиш болю того».
Але стали селяни довкола рибальського дому
І до дверей не підпустили його.
Очі йому закотились, ікла заскреготіли,
розчепіривши руки, кресав із пазурів силу скажену.
«Як кінця добігатиме місяць цей гарний, я знову прийду
вимагати свою обіцяну наречену».
І тоді наслав він горе велике на них усіх:
сморід нестерпний поширивсь од моря по всій землі,
й риба вже не виходила більше з осель своїх
на поклик пісень Мирхавлі.
І стала земля сухою, і зелень більш не росла,
і спрага мучила людність у кожній хаті,
і вийшла Чума у білім хітоні, й кивала блідим чолом,
і чайка літала над ними й черкала крилом
і верещала: «Прокляті! Прокляті!»
І піднеслась на морі хвиля, широка, як небокрай,
як рогатий велет-баран, що звівсь на диби, небувала,
й півсела ущент зруйнувала-змела,
немов греблю стихія прорвала.
«О горе, горе мені, — ридала невтішна діва, —
пішла за водою наша хатина на дно морське.
Покинули боги мене, забули про мене,
інакше б не сталося горе таке».
А тоді розчесала волосся й заплела його в коси,
сукню вдягла щонайкращу, ткану.
«Завтра вранці піду до нареченого свого», —
сказала так і лягла, і очі прикрила, як рану.
Вставши рано, на берег пішла Мирхавлі,
І щоб страх свій сховати,
Вона заспівала улюблену пісню свою,
ту, що рибам звикла співати.
І такою була та пісня, вічна, як світло зір,
і такі в ній чулися сум і щем,
що ті, хто дивився на діву, очі ховали,
й сльози текли їм по обличчях дощем.
Та збурилось море, і демон піднявся із хлані,
руками поводив, творив свій демонський знак.
«Відріжте язик їй, бо я підступити не зможу,
поки вона там співати буде отак».
«О демоне, ні, я більше не буду співати!»
Та демонські руки орали брили в морській ріллі,
і люди, ридаючи, все ж приступили до неї
й відтяли язик діві ясній Мирхавлі.
Та коли він вхопив і поніс її понад хвилі,
а по губах їй сочилася кров, і схилилася голова,
молитва зринула з глибини душі їй,
молитва, не складена у слова.
Саме така молитва богам наймиліша,
та, що постала з вогню в горнилі душі.
І сонце засяяло враз, і вітер пом’якшав,
і море змінило вали на брижі.
А далі море грізне демона стиснуло
і діву вирвало з його лабет.
«Обіцяна мені!» — чудовисько завило,
та море милостиве діву підхопило
і винесло на твердь.
Перейти на страницу: