Пожежник

— Я певен, що той, хто взяв ці речі з дівочого гуртожитку, почувається зараз присоромлено й налякано. Немає в цій кімнаті людини, яка б не пережила жахливі страждання з того моменту, як виявила на собі драконячу луску, і під такою напругою легко вдатися до імпульсивних вчинків — забрати щось чуже, не подумавши, якої це завдасть кривди. Я звертаюся до людини, яка забрала ці речі й сидить зараз поміж нас: виступи і скажи правду, тобі немає чого боятися.

— Це ми ще побачимо, — прошепотіла Еллі. Від близнючок Нейборс долинув придушений боязкий сміх. На обличчі Еллі жодної втіхи не було.

— Потрібна неабияка відвага, щоб зізнатися у скоєному. Та якщо скажеш нам правду — якщо здіймеш голос і обіцятимеш усе повернути — усі в цій кімнаті сяятимуть для тебе. Порівняно з цим щастя, яке ми відчуваємо, коли співаємо гуртом, буде дрібницею. Я знаю це. То буде солодше за будь-яку пісню, серце кожного присутнього дасть тобі дещо краще, ніж ті речі, що ти взяла. Вони подарують тобі прощення. Я вірю в цих людей і їхню доброту, я хочу, щоб ти теж відкрила для себе те, що бачу я. Вони здатні любити тебе навіть після такого. Усі присутні знають, що змушує драконячу луску сяяти. Не музика — якби річ була лише в ній, мій глухий онук не зміг би сяяти з нами. Це злагода — злагода поміж нами. Ніхто не присоромить і не піддасть тебе остракізму, — він схилив підборіддя й обвів приміщення майже суворим поглядом з-під окулярів. — А якщо й так, я їх напоумлю. У цьому місці ми єднаємо наші голоси в пісні, не у зневазі, і я певен, що той, хто взяв ці речі, може зарадити собі не більше, ніж мій онук — глухоті. Повір у нас, і я обіцяю: все буде гаразд.

Отець Сторі усміхнувся так солодко, що у Гарпер навіть тьохнуло серце. Він був наче дитя, що вдивляється в липневу ніч, чекаючи феєрверків.

Ніхто не поворухнувся.

Рипнула мостина підлоги. У залі хтось прокашлявся.

На аналої замерехтіла свічечка.

Гарпер усвідомила, що затамувала подих. Її жахала думка, що ніхто не заговорить і це засмутить Отця Сторі, зітре його усмішку. Він був останньою безневинною людиною на світі. Для неї було нестерпним навіть помислити, що це може змінитися. На думку їй спала ідея — абсурдна, проте невідчепна, — що вона мусить підвестися і зізнатися, що то вона взяла всі ті речі. Але, звісно, ніхто не повірить, та й вона б ніяк не змогла їх повернути, бо ж насправді нічого не крала.

Сестри Нейборс обмінялися тривожними поглядами, тримаючи одна одну за руки й стискаючи їх. Майкл гладив Еллі по спині, поки та не скинула його руку. Бен Патчетт зітхнув — уривчастим, напруженим, безрадісним подихом. На помості Керол Сторі міцно обхопила себе руками, наче намагалася відігнати холод. В усьому приміщенні єдиною людиною, захищеною від напруги, був Нік. Читець по губах з нього був кепський навіть за найкращих обставин, і вже точно не при світлі свічок з відстані п’ятдесяти футів. Він вишкрябував надгробки на звороті пісенника. Серед дорогих серцю померлих значилися відомі З. М. Н. Досить, Мер Твяк та Мерт В. Тіло. На одній з могильних плит був напис: «ТУТ ЛЕЖИТЬ КРАДІЙ, УБИТИЙ БЕЗ ЖАЛЮ»... тож, цілком можливо, все він добре розумів.