Пожежник

Гарпер вигукнула його ім’я, закликаючи почекати. Та, звісно ж, Нік не почув її — не міг почути. Гарпер підвелася, щоб піти за ним, та він вже кинувся сходами угору, грюкнув дверима і щез у снігопаді.

Вона повернулася, розчаровано глянувши на Еллі.

— Що? Що? Маєш що сказати, сестро Ніхто? — запитала в неї Еллі.

— Так, — відказала їй Гарпер, серцем прикликаючи Джулі Ендрюс. — Погана вистава, Еллі. Дуже погана вистава. Знаєш, він теж втратив матір. Ти — все, що в нього лишилося. Посоромилася б. Потому як він викинув два Ятці!

Реакція Еллі шокувала Гарпер понад усе. Її обличчя здригнулося, й вона почала схипувати. Та важко опустилася додолу, спиною до пружин свого перевернутого ліжка.

Після цього раптового прояву поразки сестри Нейборс, Джеймі Клоуз та решта членів неофіційного, безіменного сестринства Еллі — спільноти дівчат-сиріт з поголеними головами — почали стікатися до неї. Навіть Емілі Вотерман похапцем вибралася з-під ліжка і поквапилася обхопити руками Еллі за шию. Дівчата взяли її за руки і повсідалися обабіч, заспокійливо шепочучи і квокчучи навколо неї. Ґейл Нейборс поспіхом почала збирати її речі. Якби хтось тієї миті зайшов у кімнату, то, певно, подумав би, що саме Еллі тільки-но кривдили й принижували, а не Рене чи Ніка.

Гарпер повернулася до свого ліжка, яке стояло під прямим кутом до ліжка Рене. Жінка на той момент уже сиділа на краєчку свого матраца, змарніла і збентежена. Так само почувалася й Гарпер.

— Хтось із нас має сходити по Ніка? — запитала Рене.

— Думаю, не варто. Далеко він у такий сніг не зайде. Пильнувальники верещатимуть, тільки-но він ступить за дошку. Хтось із них, зрештою, поверне його.

Мальборо-Мен і досі базікав, щось розказуючи про жінку, яка смерділа мокрою кішкою, коли згоряла. Здавалося, його ображало, що вона, помираючи, надумала собі смердіти. Балачки на радіо наштовхнули її на думку, що кінець світу, зрештою, — це не так вже й погано.

— Я більше не витримую, — промовила Рене. Гарпер здалося, що вона про життя у таборі, але йшлося лише про діджея. Рене потягнулася і, роздратовано клацнувши, перемкнула радіо на АМ[58] і почала міняти смуги ефірного шуму.

— Що ти робиш? — запитала Гарпер. — Чого всі в таборі постійно слухають статичний шум? Що ви всі там хочете почути?

— Марту Квінн, — відповіла Рене.

— Марту Квінн? Ту Марту Квінн, що ще сто років тому на MTV була?

— Вона десь там... десь є.

— Брехня, — пробурмотіла Норма. — Усе брехня. Небувальщина.

Рене її проігнорувала.

— Тобі ж відомо, що кажуть про це діти.

— Гадки не маю, що вони кажуть. То що вони кажуть?

— Вона прийшла з вісімдесятих, щоб врятувати людство. Марта Квінн — наша єдина надія.