Чому Захід панує - натепер

Політики та рекламники перетворили вводження нас статистикою в оману на тонке мистецтво. Вже півтора сторіччя тому британський прем'єр-міністр Бенджамін Дизраелі відчув потребу завважити: "Є три різновиди брехні: брехня, нахабна брехня і статистика"[86]. Рисунок 3.6 може вразити вас як доказ цього вислову. Але насправді порівняно з рисунками 3.4 та 3.5 він усього лише висвітлює інший аспект мого боргу. Лінійно-лінійний масштаб добрий тим, що показує, який у мене важкий борг; напівлогаритмічний масштаб добрий тим, що показує, як то сталося, що справи пішли так погано. Чорна лінія на рис. 3.6 гладенька та пряма, вона показує, що без виплат розмір мого боргу щотижня подвоюється й усталено більшає. Сіра лінія показує, як після чотирьох тижнів подвоювання низка п'ятидоларових виплат сповільнює, але не скасовує більшання мого боргу. Коли я припиняю виплати, сіра лінія зростає паралельно до чорної, позаяк борг знов подвоюється щотижня, але закінчується не на такій захмарній висоті.

Політики та статистики брешуть не завжди, просто бракує цілком нейтрального шляху подавати політику чи числа. Кожна заява в пресі та кожен графік наголошує якісь аспекти реальности та применшує інші. Отже, рисунок 3.7, що ілюструє рахунки суспільного розвитку від 14 000 років до н. е. до 2000 року н. е. в напівлогаритмічному масштабі, створює враження, разюче відмінне від сприйняття лінійно-лінійного подання тих самих рахунків на рис. 3.3. Тут видно значно більше. Стрибок суспільного розвитку протягом останніх сторіч залишається реальним, і його добре видно; жодні ігри статистичної уяви ніколи його не приховають. Але, на відміну від рис. 3.3, рис. 3.7 показує, що він не впав з безхмарного блакитного неба. На той час, коли лінії почали вистрілювати вгору (близько 1700 року н. е. за Заході та 1800 року н. е. на Сході), вони вже були приблизно вдесятеро вищі, ніж в лівій частині графіка — різниця, що її майже не видно на рис. 3.3.

Згідно з рисунком 3.7, пояснити, чому Захід панує, означає відповісти одразу на кілька запитань. Треба знати, чому суспільний розвиток після 1800 року н. е. так раптово стрибнув і досяг рівня (десь дуже близько до 100 балів), коли держави могли глобально поширювати свою владу. Перш ніж розвиток досяг таких висот, навіть найсильніші суспільства на землі могли домінувати лише в своїх регіонах, але нові технології та інституції дев'ятнадцятого сторіччя дали їм змогу перетворити локальне домінування на світове панування. Крім того, треба, звичайно, вирахувати, чому Захід був першим регіоном світу, що зміг досягти цього порогу. Але на жодне з цих запитань ми не зможемо дати відповіді, поки не зрозуміємо, чому розвиток вже так значно зріс протягом попередніх чотирнадцяти тисяч років.

Це ще не все, що виявляє рисунок 3.7. Він показує також, що до останніх кількасот років східні та західні рахунки насправді не були невідрізненні. Західні рахунки були вищими за східні протягом понад 90 відсотків часу від 14 000 років до н. е. З погляду теорій короткочасових випадковостей, це справжня проблема. Лідерування Заходу від 1800 року н. е. є поверненням до тривалої норми, а не якоюсь фатальною аномалією.

Рисунок 3.7 не неодмінно спростовує теорії короткочасових випадковостей, проте він означає, що успішна короткочасова теорія має бути складнішою, аби пояснити і тривалу картину аж від кінця льодовикового періоду, і події, що відбулися після 1700 року н. е. Водночас він показує, що довготривалістам не варто надто тішитися. Рисунок явно свідчить, що рахунки суспільного розвитку Заходу не завжди перевищували показники Сходу. Після збігу протягом більшої частини першого тисячоліття до н. е. лінії перетинаються 541 року нової ери й Схід лишається попереду до 1773 року. (Ці неправдоподібно точні дати пов'язані, звичайно, з малоймовірним припущенням, що рахунки суспільного розвитку обчислено абсолютно точно; найрозумніший спосіб викласти суть речей — сказати, що східний рахунок перевищив західний в середині шістнадцятого сторіччя нової ери й що Захід відновив першість наприкінці вісімнадцятого сторіччя.) Те, що східні та західні рахунки перетиналися в стародавні часи й що Схід тоді протягом дванадцяти сторіч передував у суспільному розвитку не спростовує теорій тривалої замкнености так само, як той факт, що Захід був попереду протягом майже усього часу від кінця льодовикового періоду, не спростовує теорій короткочасової випадковости. Але знов-таки все це означає, що успішна теорія має бути значно складнішою й брати до уваги ширше коло свідчень, ніж теорії, запропоновані натепер.