Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Відкриваючи цю грайливу Природу стоїків, можна запитати себе, чи не є вона, зрештою, родичкою того Айона[661], про якого Геракліт казав, що він є дитиною, яка розважається грою у кості[662], яка перетвориться у Ніцше на жахливу гру Діоніса[663].
Як би там не було, ця метафора грайливої Природи відіграє, починаючи з XVIII століття, чималу роль у постанні ідеї еволюціонізму[664]. Називаючи у 1768 році одну зі своїх книг «Філософське бачення природної градації форм буття або нариси Природи, яка учиться створювати людину», Жан-Батіст Робіне відверто натякає на Природу Плінія, яка, граючись, вчиться робити лілію, створюючи спочатку в’юнок. На початку XIX століття Ґьоте також побачить у виникненні дедалі складніших природних форм наслідок якоїсь гри природи, у якій переплітаються випадок та виображення. Винайшовши якусь форму, Природа грається з цією формою та у процесі гри створює різноманітність життя[665]. Вона вправляється у розгортанні найрізноманітніших варіацій на винайдену нею тему. Сидячи за гральним столом, вона грає у «все або нічого»:
Мінерал, Тварина, Рослина, всі ці результати вдалих комбінацій постійно з’являються у грі і хто знає, чи не є сама людина, своєю чергою, комбінацією гри у кості, спрямованою на ще вищу мету[666].
Ризик, дія навпомацки, пошук — все це методи Природи:
Скелет багатьох морських тварин показує нам, що Природа замислила їх з думкою про вищий вид земних тварин. Природа завжди за сприятливих обставин повертається до того, що свого часу була змушена полишити[667].
3. Марнотратна Природа
Ідея гри веде до ідеї свободи, фантазії, марнотратства природи, тобто руйнує, зрештою, аристотелівську концепцію доброї, економної господині. Надмірне марнотратство природи у Ніцше стає центральною темою:
У природі панує не стан лиха й нещастя, а, навпаки, надлишку й марнотратства, що доходить до повного абсурду.
Ви прагнете жити «у злагоді з природою»? О шляхетні стоїки, що за словесна фальш! Подумайте про природу як істоту, безмірно марнотратну й безмірно байдужу, позбавлену мети та уваги до чужих інтересів, байдужу й несправедливу, родючу та безплідну і непевну…
…«природа» виявляється такою, якою вона є: в усій своїй марнотратній та байдужій величі, яка обурює, проте шляхетна[668].
Це уявлення про природу, згідно з Ніцше, викликає у людини одночасно жах та щастя: жах, адже людина відчуває себе іграшкою сліпої жорстокості природи, та щастя, діонісійське щастя, адже завдяки мистецькій грі людина занурюється у велику гру світу, приймаючи його жорстокість та довільність[669].
Прославляючи Вільяма Джеймса та його «плюралізм», Бергсон протиставляє розумінню природи, яке воліє, щоб «вона була організована у спосіб, що вимагає від нас найменших зусиль задля її осмислення», досвідні дані, що засвідчують вражаючу реальність:
У той час як наше розуміння з його схильністю до економії сил малює нам наслідки строго пропорційними їхнім причинам, природа, що є марнотратною, вкладає у причину набагато більше, аніж потрібно для наслідку. У той час як нашим девізом є Рівно стільки, скільки потрібно, девізом природи є Більше, аніж потрібно, більше цього, більше того, більше всього[670].
Бергсон розумів природу як марнотратну та, одночасно, артистичну. Як казали Пліній та Сенека, вона «створює, вочевидь, з любов’ю та заради задоволення розмаїття видів рослин і тварин» і кожен з її виробів має «абсолютну цінність великого витвору мистецтва»[671]. Вона постає як надзвичайне буяння непередбачуваної новизни. Справді, ми мусимо констатувати, що щонайменше у царині живих організмів формування визначене не лише принципом економії. Вони не є машинами, які складаються лише з коліщат, необхідних для їхнього функціонування. Вони є художніми витворами, що виставляють напоказ розкіш кольорів, надзвичайне багатство дивних і несподіваних форм у майже нестримній розтраті[672]. Водночас, якими би прекрасними не були ці витвори мистецтва, вони, на думку Бергсона, затримують рух життєвого пориву, що вимагає продовжувати сходження у напрямі суто людського морального прогресу.
661
С. 259 — Айон — у давніх греків один з трьох вимірів часу поруч з Хроносом (кількісним часом, часом подій) та Кайросом (сприятливим часом, моментом). Первісно Айон означав «час життя», «тривалість життя, визначену долею», пізніше став ототожнюватися з вічністю. — Прим. перекладача.
662
Геракліт, фр. 52 / Dumont, р. 158.
663
Див. нижче, пар. 22, с. 372.
664
Див.: Hadot P. L’apport du néoplatonisme à la philosophie de la nature // Tradition und Gegenwart, Enatos Jahrbuch, 1968. — Zurich, 1970. — P. 91—99.
665
Лист Ґьоте Шарлотті фон Штайн від 10 липня 1786 // НА, Goethes Briefe, Bd. І, 1968. — S. 514.
666
Розмова Ґьоте з Фальком, 14 червня 1809 // Goethes Gesprache / Hrsg. Flodoard von Biedermann. — Leipzig, 1909—1911. — Bd. II. — S. 37—41.
667
Ibid. — S. 37.
668
Ніцше, Весела наука, § 349; По той бік добра і зла, § 9, § 188 / Пер. А. Онишка.
669
Див. нижче, пар. 22, с. 386—389. Див., з цього приводу: Fink Е. La philosophie de Nietzsche. — Paris, 1965, зокрема висновки (p. 240—241).
670
Bergson H. La pensée et le mouvant. — Paris, 1934. — P. 240.
671
Bergson H. L’énergie spirituelle. — Paris, 1930. — P. 25.
672
Див.: Portman F. La forme animale. — Paris, 1961.