Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
На думку Канта, шифрами «зашифрованої мови» природи є живі форми, що розуміються як символи, як значущі обриси[687]. Ці прекрасні форми, продовжує він, не є необхідними з погляду внутрішніх цілей природних істот. Вони створені, вочевидь, для людського ока. Завдяки їм Природа певним чином «щось говорить нам символічно»[688].
Для Ґьоте Природа так само виявляє себе символами, формами, що є різновидами ієрогліфів. У книзі, названій «Метаморфози рослин», він говорить про ієрогліф богині, що його потрібно вміти впізнати та розшифрувати у феномені метаморфоз рослин[689].
Метаморфоза форм є священним письмом богині, себто Ізіди-Природи, про що ми зараз будемо говорити мову. Мова Природи не є дискурсом, у якому слова відокремлені одне від одного. Феномени природи виявляють нам не максими чи формули Природи, а конфігурації, обриси, емблеми, що потребують лише бути сприйнятими:
Я хотів би втратити звичку висловлюватись дискурсивним чином і виражатись надалі тільки як Природа художниця, яка промовляє малюнками. Це фігове дерево, ця маленька змійка, цей кокон, […] все це є «сигнатурами», наділеними сенсом[690].
Вважають, що у цьому уривку можна почути відлуння прозопопеї[691] Природи у Плотина: «Я замовкаю і я не маю звички говорити»[692]. Проте, Природа Плотина задовольняється спогляданням вічних Форм, а лінії тіл, каже Плотин, народжуються в її погляді, тоді як Природа Ґьоте винаходить форми, в яких проявляє себе.
Новаліс також розуміє природні форми як зашифроване письмо. Тут потрібно повністю процитувати початок «Учнів у Саїсі»:
Стежки людини є різними. Коли ними рухаються та порівнюють їх, бачать народження дивних образів, що, вочевидь, належать цьому великому шифрованому письму, яке знаходять всюди: у надкриллі жуків та шкаралупі яєць, у хмарах, на снігу, у кристалах й петрифікатах, на поверхні води, що замерзає, у внутрішній структурі та зовнішній формі гір, рослин, тварин, людей, у небесних тілах, на пластинках смоли, на подрапаному чи до блиску начищеному склі, у візерунках металічної стружки, утворених магнітом та у випадкових поєднаннях цих елементів. В усьому цьому передчувають ключ до магічного письма, його граматики, проте це передчуття відмовляється набувати визначеної форми та не збирається давати нам ключа до таємниць[693].
Таким чином, ми чуємо два голоси, два своєрідних пророцтва, які висловлюють настанову, що її потрібно набути стосовно ієрогліфів природи. Перший каже: намагатися зрозуміти — це помилка; мова природи є, так би мовити, чистим вираженням, ця мова промовляє, щоб промовляти, мовлення є її буттям та втіхою. Другий каже: справжнє письмо є акордом у симфонії всесвіту. Можна було б сказати, що обидва голоси стверджують, насправді, одне й те саме: ієрогліф не може розумітися у дискурсивний спосіб, він повинен бути сприйнятим, як намальована форма чи мелодія.
Для Шеллінґа Природа це не просто поема, а зашифрована у письмі поема:
Те, що ми називаємо Природою, є поемою, прекрасне та загадкове письмо якої ми не можемо розшифрувати. Проте, якби ми могли розгадати таємницю, то відкрили би Одіссею Розуму, який, будучи жертвою вражаючої ілюзії, втікає, шукаючи себе, адже проступає крізь світ так само, як сенс — крізь слова[694].
Очевидно, що тут має місце ідеалістичний задній план, наявний вже у Новаліса. Природа є Розумом, ще несвідомим себе. Зашифроване письмо живих форм — це вже мова Розуму.
Природа, казав Франц фон Баадер, «є відважною поемою, сенс якої, завжди незмінний, постійно проявляється у нових видимостях»[695]. Він також запрошує людину розшифрувати «божественний ієрогліф», «розгадати, відчути та передчути у Природі великий ідеал Бога».
687
Кант І., Критика здатності судження, § 42 / Tr. fr. A. Philonenko, p. 133.
688
Там само.
689
Goethe J.W. La métamorphose des plantes // Goethe J.W. Poésies / Tr. fr. et préf. R. Ayrault. — T. 2. — Paris, 1982. — P. 459; див. текст нижче, пар. 18, с. 291—292.
690
Ґьоте Й.В., Розмова з Фальком, 14 червня 1809 // Goethes Gesprache / Hrsg. Biedermann. — Bd. II. — S. 40—41.
691
С. 267 — прозопопея — фігура мовлення, яка наділяє неодухотворені предмети властивостями предметів одухотворених, зокрема змушує промовляти тварин, абстракції чи персоніфіковані сутності. — Прим. перекладача.
692
Плотин, Еннеади, III, 8 [30], 4, 3.
693
Novalis. Les disciples à Sais // Petits écrits / Tr. et introd. G. Bianquis. — Paris, 1947. — P. 179.
694
Schelling F.W. Système de l’idéalisme transcendantal // Schelling F.W. Essais / Tr. fr. et préf. S. Jankélévitch. — Paris, 1946. — P. 175. Див. Також: Schelling F.W. Philosophie der Kunst //Werke. — Frankfurt. — Bd. 2. — 1985. — S. 459: «Природа є першою поемою божественної уяви» і «те, що ми називаємо природою, є поемою, яка приховує себе в чудовому зашифрованому письмі» (Bd. І, S. 696).
695
Цитується у: Béguin A. L’âme romantique et le rêve. — Paris, 1946. — P. 71.