Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Розлючений мерзотою того, що коїться, Конан метнувся через дорогу.
Ані жертва, ні її викрадачі не підозрювали про присутність кімерійця доти, поки рипіння піску не виказало грізного наближення. Він налетів на них, як лютий гірський ураган. Двоє чорношкірих обернулися, підняли ломаки. Але вони не врахували швидкості, з якою нападав Конан. Один із них одразу ж відлетів з розпоротим черевом. Другий махнув ломакою, та Конан ухилився, різонув мечем, і голова чорношкірого майнула в повітрі. Безголове тіло ще зробило за інерцією три кроки, обливаючись кров’ю і розмахуючи руками, а потім гепнулось у куряву.
Третій канібал, глухо скрикнувши, різко відштовхнув від себе жінку й кинувся тікати. У паніці він помчав у бік міста. Жах, додавав прудкості, та перш ніж утікач і переслідувач порівнялися з найближчою до міста хатиною, чорношкірий, почувши за спиною невідворотну смерть, заревів, немов бик на різниці.
— Пекельна псино! — крізь зуби проревів Конан і всадив меча між чорні лопатки з такою силою, що лезо наполовину вийшло з грудей людожера.
Він упав з передсмертним хрипом, а Конан, наступивши на тіло, висмикнув клинок.
Ніщо більше не порушувало тиші, тільки легкий вітер слабо ворушив листя пальм. Конан струсив головою, як лев струшує гривою, і щось прогарчав про невтамоване жадання крові. Проте ніхто не з’являвся на безлюдній дорозі, осяяній світлом зірок.
Шерех квапливих кроків примусив Конада різко обернутися, проте це була дівчина, вона кинулася до рятівника, обвила його шию руками, напівжива від жаху.
— Заспокойся, — пробурчав він. — Тепер усе гаразд. Як вони тебе зловили?
Вона схлипнула, нерозбірливо щось відповівши. В світлі зірок Конан її розглянув і відразу забув про Арама Бакшу. Її шкіра була сліпучо-білою, а волосся спадало смоляною хвилею. Загалом, це була гідна представниця різнорідного населення Замбули. Висока, з прекрасними ніжними формами, вона, безумовно, викликала замилування. В очах Конана спалахнуло захоплення. Він обійняв усе ще тремтячу дівчину і підбадьорливо вимовив:
— Досить труситися, люба. Тепер ти в безпеці.
Його дотик, здавалося, повернув дівчині дещо втрачений здоровий глузд. Вона відкинула голову, полохливо озирнулася. І тут-таки знову притиснулася до кімерійця, немов намагаючись знайти в ньому надійну опору.
— Вони зловили мене на вулиці, — прошепотіла вона. — Вони чекали в темряві під аркою. Чорні чоловіки, схожі на величезних мавп! Але Сет пожалів мене. Завжди йому молитимуся!
— Що ж ти робила на вулиці вночі? — запитав Конан.
Вона відкрито поглянула йому в обличчя.
— Мій коханий вигнав мене, — сказала вона. — Він збожеволів і хотів мене убити. Щойно я втекла, мене схопили ці звірі.
— Така красуня, як ти, може будь-кого звести з розуму, — сказав Конан, погладивши її блискучі кучері.
Вона сіпнулася, як людина, яку боляче вдарили. Більше вона не тремтіла, її голос звучав рівно.
— Так помстився мені злий чернець Тотрасмек, верховний жрець Ханумана. Він хотів насміятися з мене, собака!
— Не варто згадувати це, — посміхнувся Конан.
— Мій коханий, — сказала вона, — молодий туранський офіцер. Тотрасмек підсипав йому зілля, яке зробило його божевільним. Цієї ночі він прийшов до мене з мечем, аби вбити, але я втекла. Потім на мене напали негри. Хто вони?
Замість відповіді Конан приклав палець до губ і безшумно, як тінь, потягнув дівчину за найближчу халупу під пальмами. Вони завмерли, напружено вслухаючись у тишу. Нарешті почулися глухі голоси, які ставали все голоснішими. Близько десятка чорношкірих поверталися з міста. Дівчина вчепилася в руку Конана, і він відчув, як’вона затремтіла.
Тепер вони виразно чули горловий говір чорних людей.
— Наші брати зібралися біля ями, — говорив один з них. — А нам сьогодні не пощастило. Тепер у них будуть причини нас зневажати.
— Арам обіцяв людину, — пробурмотів інший, і Конан у думках побажав Арамові безліч радощів у пеклі.
— Арам дотримується слова, — пристав до розмови ще хтось.
— Пригадайте, скільки людей ми взяли з його таверни. Проте й платимо за це як слід. Я сам дав десять згортків привезеного жовтими купцями шовку. Це був вельми хороший шовк…