Конан, варвар із Кімерії

— Я не маю ніяких товарів! — прогарчав кімерієць, схопившись за рукоять величезного меча, що висів на поясі. — Я програв навіть коня!

— Не тільки багаті мандрівники зникають із будинку Арама Бакші, — знову зашепотів зуагір. — Бідні кочівники теж ночують там, оскільки платня за нічліг в Арама нижча, ніж в інших тавернах. І їх також більше не бачили! Якось вождь зуагірів, чий син зник так само, поскаржився сатрапу Юнгірові Хану, і солдати Хана обшукали весь будинок.

— І знайшли гору трупів? — запитав Конан, глузуючи із зуагіра.

— Ні! Вони нічого не знайшли і вигнали вождя зуагірів із міста. Проте… — він присунувся до Конана й здригнувся. — Дещо було знайдено. Одразу за будинком, де починається пустеля, росте невеликий пальмовий лісок. Там є глибока яма. Так от у цій ямі знаходили обгорілі людські кістки!

— І що ж це означає? — усміхнувся кімерієць.

— Арам Бакша — диявол! Це огидне місто було побудоване стигійцями, а правлять ним гірканці. Тут змішалися білі, чорні й коричневі ніби спеціально для того, щоби породити всі нечестиві породи та відтінки. І ніхто не може сказати, хто тут людина, а хто замаскований диявол. Арам Бакша — демон у вигляді людини! Вночі він відкриває справжню личину і відносить своїх гостей у пустелю, де збираються його бісівські друзі.

— А чому він відносить тільки мандрівників? — скептично поцікавився Конан.

— Мешканці міста не дозволять йому вбивати своїх, проте вони не зобов’язані піклуватися про чужинців. Конане, ти прийшов із Заходу і не знаєш усіх таємниць цієї стародавньої землі. Від самих початків демони пустелі поклоняються Йогу, володарю Пустинного Житла, який за допомогою вогню пожирає людей. Отож дивися, Конане! Впродовж багатьох місяців ти жив у шатрах зуагірів, ти став нашим братом. Не ходи в будинок Арама Бакші!

— Геть! — зненацька різко вигукнув Конан. — Сюди йде загін міської варти. Побачивши тебе, вони можуть пригадати того коня, який був викрадений зі стайні сатрапа.

Кочівник пішов. Лише на мить він затримався, аби прошепотіти:

— Попереджаю тебе, брате мій! У будинку Арама Бакші діє нечиста сила!

Потім він промайнув на вузькій алеї, що веде до ринку, і зник.

Конан тугіше затягнув широкий пояс. На очах міських стражників він тримався абсолютно спокійно. Варта, проїжджаючи повз нього, уважно вивчила постать кімерійця. І не без підстав: Конан вирізнявся навіть у цьому барвистому натовпі, що заповнював покручені вулиці Замбули. Блакитні очі, широкі груди й могутні м’язи робили його помітним у східному бджолиному рої, а прямий меч, що висів біля стегна, доповнював опис свого власника,

Не зронивши й слова, варта, погойдуючись у сідлах, посунула вниз вулицею, і натовп розступився, даючи їй дорогу. Це були уродженці Пеліштіма, кремезні й горбоносі. Їхні кучеряві чорні довгі бороди спереду майже прикривали кольчуги. Кожен тримав у руці спеціальну паличку і за допомогою неї управляв конем. Правителі Турану давали цим найманцям роботу, яку раніше виконували самі туранці. Саме з цієї причини жителі Замбули ненавиділи стражників.