Конан, варвар із Кімерії

Таких людей Конан бачив немало в цьому місті. В Замбулі канібалізм не визнавали відкрито, але тепер Конан знав, чому люди так ретельно закривалися на ніч і чому жебраки уникають темних алей і покинутих халуп. Він з огидою вилаявся, оскільки не раз бачив, як нічними вулицями крадькома рухалися чорні примари в пошуках своїх жертв. А такі, як Арам Бакша, відкривали їм двері. Власник таверни не був дияволом — він був набагато гіршим. Раби з Дарфару прославилися брудною крадіжкою, і не було сумніву, що частина награбованого потрапляла до рук Арама Бакші. Натомість він продавав їм людську плоть.

Конан загасив лампу. В темряві підійшов до дверей, відчинив їх і почав обережно обмацувати різьблені прикраси зовні. Одна з них рухалася і була закріплена на стрижні, який виходив із дверей. Кімната виявилася пасткою. До того ж спеціально обладнаною. Люди потрапляли сюди як кролики, та тепер замість кролика сюди потрапив шаблезубий тигр.

Конан підійшов до тих дверей, які виходили в коридор, і штовхнув їх. Двері не зрушилися, і кімерієць пригадав про товсту залізну смугу з другого боку. Арам не шукав зустрічей ні з жертвами, ні з тими, з ким діяв разом.

Застебнувши пряжку ременя з мечем у піхвах, Конан переступив через калюжу крові, вийшов у двір і обережно причинив за собою двері. Він не збирався відкладати на потім розмову з Арамом. Скільки ж нещасних було вбито уві сні дрюком, а потім витягнуто на дорогу, що веде до страшної ями!

У дворі Конан прислухався. Як і раніше, тихо гуркотів барабан, але відблисків полум’я за гаєм не було видно: нікого, значить, ще не смажили.

Канібалізм у цих місцях був невід’ємною частиною життя чорношкірих, їхнім способом існування. Ось і тепер вони зібралися на свій страшний культовий бенкет. І якщо їм сьогодні все ж таки щось перепаде, то вже ніяк не Конан.

Щоб потрапити до Арама, треба було видертися на одну зі стін. Високі стіни, як з’ясувалося, служили захистом не тільки від кочівників, а й від канібалів. Та Конана не можна було порівнювати з людьми пустелі: йому не раз траплялося долати кручі рідних пагорбів і скель. Тепер він стояв біля стіни й вирішував, як зручніше перебратися на другий бік. І зненацька почув здавлений крик.

За якусь мить Конан опинився біля воріт, пильно вдивляючись через дорогу. Звук прийшов від халуп, з тіні пальм за дорогою. Він почув задушливі хрипи й булькання. Було схоже, що хтось намагається закричати, але чиясь безжальна рука затискає рот жертви. Раптом із-за хатини з’явились і попростували до гаю кілька постатей — три величезних чорних несли одну світлу, котра марно намагалася вирватися. Конан побачив, як після вдалої спроби полонений вирвався з грубих лап і побіг дорогою в місто. Виявилося, що це гнучка молода жінка, причому без одягу. Конан роздивився її виразно. Чорношкірі кинулись услід, і вся група знову зникла в тіні між халупами. Тишу прорізав відчайдушний крик, наповнений болем і жахом.