Конан, варвар із Кімерії

Близькість дівчини викликала полум’я в грудях кімерійця, а ніжне дихання внесло сум’яття в голову. Але коли його руки стулилися за спиною дівчини, вона обережно відвела їх і сказала:

— Не поспішай. Спочатку допоможи мені.

— Назви ціну, — бурмотав Конан із хвилюванням у голосі.

— Підніми мого коханого, — сказала Забібі.

Конан стріпнувся, легко підкинув безпорадне тіло на свої широкі плечі. У цю мить він відчував, що міг би підняти весь палац Юнгіра Хана. Дівчина шепотіла молодику ласкаві слова, і в них не відчувалося ніякої фальші. Очевидно, вона щиро кохала Алафдала, а угода, укладена з Конаном, була суто діловою. В таких речах жінки виявляють більше здорового глузду, ніж чоловіки.

— Ходи за мною! — наказала вона, і квапливо рушила вулицею.

Кімерієць легко попрямував за нею, і здавалося, що ноша зовсім не обтяжує його. Але він пильно роздивлявся на всі боки, чекаючи можливого нападу нічних викрадачів. Та нічого підозрілого не було. Певне, люди Дарфару вже давно зібралися біля культової ями. Дівчина тим часом звернула на вузьку бічну вулицю і за якусь мить уже стукала в невеликі склепінчасті двері.

Майже відразу відкрилося невелике віконце, і звідти визирнуло чорне лице. Дівчина щось швидко прошепотіла. Клацнули замки, двері відчинилися, з’явилася чорна людина величезного зросту. Конан визначив, що цей негр не з племені Дарфару. Його зуби не були підпиляні, а густе волосся було коротко підстрижене. Людина належала до племені Уадаї.

На прохання Забібі Конан передав тіло молодого туранця чорному слузі. Офіцер був тут же укладений на криту оксамитом канапу. Туранець не приходив до тями, і це було природно — Конан міг би повалити ударом і бика. Дівчина на секунду схилилася над своїм коханим, потім випросталася і разом з кімерійцем вийшла на вулицю.

Двері й віконце зачинилися, клацнули замки. Забібі узяла Конана за руку.

— Ти не зрадиш мене?

Він заперечно похитав головою.

— Тоді ходімо у храм Ханумана, і хай боги благословлять нас!

І знову, як примари, вони безшумно йшли сонним містом. Кожен думав про своє. Забібі, певне, неслася думками до свого коханого, якого залишила лежати в неясному світлі мідних ламп. А можливо, роздумувала над тим, що чекає її в диявольському храмі Ханумана. Думки ж Конана сходилися виключно на одному — на дівчині, яка йшла поруч, і ні про що інше він думати не міг.

Несподівано почувши якесь брязкання, вони швидко сховалися в тіні похмурої арки. Мимо пройшов загін нічної варти. Чоловік п’ятнадцять ішли тісною лавою, тримаючи напоготові списи. Варта, яка замикала хід, закривала свої спини бронзовими щитами, побоюючись зрадницького удару ззаду. Загроза потрапити до рук чорних пожирачів людського м’яса існувала навіть для озброєних воїнів.

Незабаром тупіт підкованих сандалій затих віддалік. Конан і дівчина покинули свій притулок і рушили далі. За кілька хвилин вони побачили низьку з плоским дахом споруду, контури якої неясно вимальовувалися попереду.