Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Відкрилися двері, і ввійшов полковник Ройс, але не сам, — пропустив уперед молоду жінку в сірому пухнастому пальті й чорному оксамитовому брилику, оздобленому загорнутою вгору вуалеткою. Допомігши своїй супутниці скинути верхній одяг, полковник підвів її до стенда, біля якого поралась Марія.
— Поздоровте мене з гостею, фрау Марія! І дозвольте познайомити — моя дружина.
— О, я теж є Марі… Мері! — радо закивала головою місіс Ройс і, тицьнувши себе в груди пальцем, високо звела тонкі брови над сміхотливими очима. — Дві Мері, Робі! Стань поміж нас і загадай бажання. Воно неодмінно здійсниться, ми свято у це вірили в коледжі.
— Бажаю, щоб миттю з’явилися дві яєчні з беконом, джем, кава, аромат якої вже лоскоче мені ніздрі,— підхопив жарт полковник. — Може, і ви з нами поснідаєте, фрау Марія?
— Я вже снідала, але чашечку кави вип’ю залюбки… Дуже вам вдячна!
Віддавши Рут потрібні розпорядження, Марія присіла до столика, біля якого розташувалось подружжя Ройсів. Розмова зав’язалася в тому ж невимушеному тоні, що його задала Мері. Надто молода для обважнілого, вже лисіючого Ройса, вона скидалася не на поважну «місіс», а на випускницю коледжу, про який щойно згадувала, експансивну, чарівно-безпосередню у вияві емоцій, вередливо-затяту в своїх наївних судженнях, які вона висловлювала з категоричною незаперечністю, коли думка ненароком западала в її гарненьку голівку.
— У вас дуже мило, люба фрау! — похвалила Мері, затягуючись сигаретою і поблажливо окидаючи оком приміщення. — Проте, мені здається, наших хлопців приваблює не так затишок, а насамперед чарівна господиня, що його створила. Начувайся, Робі, тепер я знаю, яким магнітом тебе сюди тягне! — Сміючись, молода жінка посварилася чоловікові пальцем, прикрашеним каблучкою з великим довгастим сапфіром. Він блиснув, наче язичок синього полум’я, і Марія мимохіть затримала на ньому погляд.
— У вас гарна каблучка, місіс Ройс!
— Це від Робі на честь мого приїзду. — Мері простягла руку, поворушила нею, милуючись мінливим блиском коштовного камінчика. — І, уявіть, як йому пощастило: він здобув його майже задарма, на обмінному пункті. Як вони звуться, Робі?
Полковник Ройс невдоволено нахмурився.
— Не варт про це говорити, люба.
— Ні, варт! Я обов’язково туди піду, там, кажуть, можна придбати чудові речі… Фрау Марі, як звуться ці пункти?
— Таушцентрали, — коротко відповіла Марія. Перед її очима постала довга черга голодних берлінців, які в обмін на продукти здавали тут цінні речі, що в них залишилися.
— Смішна назва.
— Наша мова збагатилась ще кількома такими. Наприклад, «раухмани». Так звуться ті, хто гендлює сигаретами, в перекладі це означає: торговці димом.
— Торговці димом? Чарівно, чарівно й дотепно! Робі, ти мусив би мене попередити. Я б привезла гору сигарет і стала б королевою диму. — Мері кілька разів поспіль пихкнула сигаретою і випустила густий клуб диму. Спостерігаючи, як він звивається пасмами, вона повторила: — Королева диму! Ти тільки вслухайся, як це звучить! Робі, на скільки це я напалила?
— Якщо зважити, що семицентова пачка тут продається за сто марок, а в пачці двадцять сигарет, вийде, що ти зараз пустила димом аж п’ять марок, — посміхнувся полковник Ройс.
— Божевілля! Ти навмисне це сказав мені, щоб я не палила! Фрау Марі, він мене дурить, правда?
— На жаль, ні… Сигарети у нас правлять за своєрідну розмінну монету, — холодно відповіла Марія.
— Колосально! Я напишу додому, щоб мені вислали паку сигарет. Завтра ж напишу. І твоя дружина, Робі, стане королевою диму, а ти її підданцем! Спробуй тільки мені заперечити, тоді я…
— Твої жарти, Мері, не зовсім тактовні,— сердито спинив дружину полковник. — Фрау Марія, сподіваюсь, розуміє…
— Я не позбавлена почуття гумору.
— Але ви сьогодні чогось сумна. Якісь неприємності?
— Перспектива закрити свій заклад мене не дуже звеселяє.
— Закрити? Чому?
— Навряд когось привабить неопалене приміщення, а з вугіллям ви знаєте, яка скрута.
— Дурниця! Це можна влаштувати. Ви створили для нас своєрідний маленький клуб, і якщо ми всі звернемось до військової адміністрації… Гм… З ким про це поговорити?.. Здається, полковник. Брукс… Так, треба зустрітися з Бруксом! Знаєте що? Я запрошу його сьогодні до ресторану на вечерю, познайомлю вас з ним, і ми разом обміркуємо, як запобігти лиху. Згодні?