Вибрані твори в двох томах. Том II
- Автор: Ткач Дмитро
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том II». Краткое содержание книги:
Тато кинув на мене здивований погляд, кашлянув розгублено.
— Кхм… кхм… Чим ви його приворожили, Власе Микитовичу?.. Не сподівався…
Увесь вечір у хаті тільки й розмов було, що про похід, про шторм та про смерч… Бідолашна мама! Що вона вже наохкалась та наплакалась — іншій вистачило б на рік!..
25. МИ ПИШЕМО ТВІР
— Діти, сьогодні ви будете писати твір на тему: «Як я провів канікули». Кожен з вас опише те найцікавіше, що стало ся за цей час.
Марія Степанівна була така ж, як завжди, суха й холодна і, як завжди, в своєму темно-синьому костюмі. Мабуть, вона думає, що коли надіне щось веселіше й вільніше, то не буде схожа на справжню вчительку.
Обізвався Ілько:
— А що писати, коли у мене нічого цікавого не було??Марія Степанівна кинула на нього гострий погляд.
— Якщо тобі немає про що писати, то напиши, як бички ловив.
— Тепер уже бички не ловляться, — сказав Ілько тихо, але так, що в класі всі почули і засміялися.
Марія Степанівна стиснула губи і мовчки ждала, поки сміх уляжеться.
— Беріть папір і пишіть, — тільки й сказала вона, коли в класі стало тихо.
Кому-кому, а мені було про що писати. Але після такого початку я раптом відчув, що мої враження від походу на шхуні «Зоря» ніби зблякли. Ніяк не виходила перша фраза. Що не напишу, а мені все здається, що не так. Я порвав один аркушик, другий.
— Лебідь, я сказала писати, а не папір рвати.
— У мене не виходить.
— Ще б пак… — кинула Марія Степанівна.
Що вона хотіла сказати тим «ще б пак», я так і не зрозумів. У Маринки було вже з півсторінки. Павка навіть забув поправляти свої окуляри і скрипів, скрипів пером. І навіть Ілько, хоч і йорзав по парті та куйовдив свого вогнистого чуба, але все ж щось писав. А я ніяк не міг почати…
Нарешті написав: «За час канікулів я побував у морі на шхуні «Зоря»…» І вже перо моє не зупинялось. Я писав про те, як уперше в житті чистив картоплю та драїв мідну каструлю, як дружно ми вантажили рибу, як я стояв біля штурвала, писав про шторм і про смерч…
Дзвінок захопив мене зненацька. Я навіть не закінчив трохи. І, може, вперше за все своє життя пошкодував, що урок такий короткий!..
З хвилюванням ждав того дня, коли нам буде повернуто роботу.
І ось…
— Левко Лебідь…
Ніби удар грому: першим називає мене.
Я схоплююсь за партою, стою, жду. Марія Степанівна дивиться на мене так, ніби вперше бачить.
— Левко Лебідь, — говорить вона тепер уже до всього класу, — написав найкращу, найцікавішу роботу…
Такого ще звіку і зроду не було! Щоб оце я — і найкращу роботу?.. Найгірші були, а щоб — найкращу?!
А може, вона глузує з мене і зараз почне знущатися над кожним моїм реченням? Адже вона вміє!..
Але ні, Марія Степанівна ніби не глузує:
— Під час канікул Левко Лебідь плавав на рибальській шхуні. Він досить детально і, я б сказала, мальовничо описав цей свій похід. Послухайте всі роботу Лебедя…
Вона читає. А я сиджу як на вогні. Не знаю, куди мені треба дивитись, на неї чи на учнів. Тільки відчуваю, що мої губи ворушить і смикає радісний усміх.
— От бачите, — каже вона, закінчивши читання, — що значить, коли людина взяла участь у корисному ділі. У неї одразу ж і нові спостереження з'явилися, і нові знання… За цей твір ставлю Левкові Лебедю п'ятірку…
П'ятірка! Цікаво, як вона виглядає на папері під моїм твором? Мені не терпиться швидше одержати роботу і глянути… Але Марія Степанівна каже далі:
— Це ще не все. Сьогодні Лебідь у нас взагалі іменинник. Від екіпажу шхуни до школи надійшов лист, в якому моряки хвалять Левка за сумлінне виконання обов'язків юнги. Я хочу вас з цим листом теж ознайомити…
І вона читає листа.
Раніше я думав, що цей лист приголомшить Марію Степанівну, а виявилось, що приголомшений я. Бо хоч я і знав, що такий лист має бути, але зараз він для мене — несподіваний, бо я ж і сам вперше чую, що саме про мене написано.
— Правда, мені здається, що Левка Лебедя перехвалили, — каже Марія Степанівна. — Боюсь, щоб він після цього не зазнався. Але я хочу сказати Левкові, що цю похвалу треба виправдати успішним навчанням і доброю поведінкою…
П'ятірку одержала й Маринка. І — Павка. І ще кілька учнів.
Уже кінчався список, а Ілька вода чомусь не називала. Нарешті у неї на столі лишився тільки один аркушик паперу, і вже тоді вона сказала:
— І остання робота — Ілька Заруби…
Ілько підвівся і втупився очима в Марію Степанівну.
— Ількові я поставила двійку. Але його роботу теж треба прочитати для всіх. Мені здається, що Заруба вирішив поглумитися з усіх нас. Та поглумився він тільки з самого себе. Ось послухайте…