25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Проте ідилія тривала недовго. Дві ліві партії насправді пропонували два взаємовиключних шляхи до оновлення країни. Комуністи хотіли, так само як і в Росії, здійснити соціальний переворот і знищити приватну власність. Теорія ж Сунь Ятсена, відома як «сань мінь чжуї» — «три народних принципи» («націоналізм», що зводився, перш за все, до звільнення від іноземного ярма, «народовладдя» і «народний добробут»), — передбачала створення ринкової економіки з потужною регулюючою роллю держави, яка повинна була мати власний сектор у великому виробництві і проводити активну соціальну політику. Слід відзначити, що Сунь Ятсен, на відміну від Леніна, був прибічником широких політичних свобод. Усю його теорію можна охарактеризувати як соціальну ринкову економіку з китайською національною специфікою. І хоч Сунь називав суспільство, яке він мріяв побудувати, «державним соціалізмом», було видно, що вкладав у ці слова цілком інший зміст, ніж комуністи.
У березні 1925 року доктор Сунь помер. А незабаром було оголошено, що в Москві створюється Університет трудящих Китаю ім. Сунь Ятсена. Приймальну комісію очолив сам голова лівого національного уряду Китаю Ван Цзінвей. Між представниками двох партій виникло справжнє суперництво за «високу честь» навчатися у Москві. Серед 300 щасливців виявився і Цзян Цзінґо. Ще одним вдалим абітурієнтом став майбутній реформатор комуністичної держави Мао — Ден Сяопін.
На той час Чан Кайші вже став фігурою номер один у Ґоміньдані, принаймні у військовій сфері. Відпускаючи сина до Москви, він робив політичний жест, підкреслюючи бажання і далі співпрацювати з СРСР. Окрім того, Чан Кайші, схоже, був не проти, щоб відправити свавільного підлітка туди, де вимоги до нього будуть суворішими і де він буде в меншій небезпеці. Як же помилявся генерал!
У вересні 1925 року Цзян Цзінґо у складі групи з 22 осіб сів у Ґуанчжоу на пароплав. У Шанхаї вони пересіли на радянський корабель і у трюмі, в якому перед тим перевозили худобу, відправилися до Владивостока. А потім була довга подорож залізницею по Транссибірській магістралі. Під час численних і тривалих зупинок молоді китайці могли на власні очі ознайомитися з повсякденним життям країни, де перемогла соціалістична революція. І злидні, які панували в Сибіру, їх просто вразили, згадував через багато-багато років президент Тайваню. Реальність життя вельми розходилася з проголошеними ідеалами.
Втім, у Москві діти китайської верхівки потрапили в більш ніж комфортні умови, що швидко відновило їхню віру в ідеали соціалізму. Університет ім. Сунь Ятсена містився на Волхонці, у чотириповерховому будинку навпроти ще не знесеного тоді храму Христа Спасителя. На першому поверсі була їдальня, на другому, третьому і четвертому — бібліотека, аудиторії та гуртожиток. Годували студентів у ті голодні роки п’ять разів на день, видавали їм одяг, взуття, рушники для рук, обличчя і ванни, носовички, нижню білизну тощо. Ректором університету був Карл Радек — особистий друг і один із найулюбленіших учнів покійного засновника Радянської держави Володимира Ульянова-Леніна. Через кілька років Радек, як і більшість близьких до Леніна людей, «виявився» ворогом народу й загинув у сталінських катівнях. Але поки що блискучий Радек, який читав китайцям (!) курс історії Китаю, став найбільшим авторитетом для молодих прибульців зі Сходу.
Радек, так само як і Троцький, на відміну від Сталіна, вважав неможливою побудову соціалізму в одній окремо взятій країні. І всі перспективи «звільнення людства» пов’язував зі світовою революцією, яка мала от-от вибухнути. Дуже важливу роль у цих планах відігравав Китай. Буквально через кілька тижнів після початку занять поривчастий Цзян Цзінґо, який перед від’їздом з батьківщини став формальним членом Ґоміньдану, подав заяву про вступ до КІМу — Комуністичного Інтернаціоналу молоді — і став членом осередку китайського комсомолу при Московській міській організації ВЛКСМ. А незабаром очолив цей осередок. Звали його тоді вже Миколою Володимировичем Єлізаровим. В університеті відразу було запроваджено правило — кожний студент мав собі взяти російське ім’я. Так, Цзян став Єлізаровим, а його університетська симпатія Фен Фунен — дочка одного з військових керівників Ґоміньдану генерала Фен Юйсяна — Неждановою. Брат же її став Собіновим.