25 портретів на тлі епохи

Аденауер запропонував християнську альтернативу. Вперше в історії Німеччини представникам двох головних конфесій — протестантам та католикам — удалося об’єднатися в єдину політичну партію — Християнсько-демократичний союз — з його баварською «сестрою» — автономним Християнсько-соціальним союзом. Аденауер почав створення ХДС улітку 1945 року спершу в британській зоні, далі — по всій Західній Німеччині.

Під час перших загальних повоєнних виборів 1949 року блок ХДС/ХСС здобув 31 відсоток голосів, 1953 року — 45,2 відсотка, 1957 року — 50,2 і лише 1961 року, наприкінці правління Старого Конрада, якому було вже 85 років, відбувся певний «відкат» — «лише» 45,3 відсотка виборців підтримали Аденауера та його блок.

П’ятдесяті — початок шістдесятих років і прибічники, і опоненти канцлера одностайно називають «ерою Аденауера». У Західній Німеччині існувала своєрідна «диктатура» канцлера — при тому, що все відбувалося цілком демократично, Аденауер мав такий авторитет, таку політичну вагу, що суперечити його рішенням не міг практично ніхто — ні в його власній партії, ні за її межами. Вищим керівним органом офіційної політики фактично стало відомство федерального канцлера, а не парламент. Через відомство канцлера здійснювався контроль над міністерствами, ХДС/ХСС, а через більшість ХДС/ХСС у бундестазі — також і контроль за парламентом.

Політика Аденауера базувалася на двох китах — соціальній ринковій економіці та «новій Німеччині в новій Європі».

Основи теорії соціального ринкового господарства були викладені Аденауером та його соратниками в Дюссельдорфських тезах ХДС/ХСС 1949 року і з того часу тільки розвивалися та уточнювалися, не зазнаючи принципових змін. Головну ідею тез Аденауер сформулював так: «Капіталістична система економіки не відповідає життєвим політичним і соціальним інтересам німецького народу. Нова структура німецької економіки має ґрунтуватися на врахуванні того факту, що час необмеженого панування капіталізму минув». Ішлося перш за все про збільшення частки робітників та інших осіб найманої праці у «спільному пирозі», «депролетаризацію» трудящих шляхом «утворення майна» в руках найманих працівників, а також про гідний рівень життя для безробітних та непрацездатних. Першим кроком до цього стало «соціальне» житлове будівництво — відносно дешеві будинки та квартири для робітників за рахунок бюджету. Наступним — «динамічна» пенсія, яка залежала не лише від пенсійного внеску, а зростала паралельно збільшенню ВВП, соціальне страхування по хворобі та допомога на дітей. Аденауер заохочував заощадження, надаючи податкові пільги вкладникам ощадкас, підвищуючи відсоткові ставки по внесках та виплачуючи спеціальні державні премії на заощадження. Провадилося «розсіювання» акціонерного капіталу — шляхом випуску «народних акцій», які продавалися особам найманої праці за пільговим курсом. Для цього було частково приватизовано державні концерни «Пройссаг», «Фольксваґен» та ФЕА. Також заохочувалося вкладання робітниками частини заробітної платні в інвестиційні фонди підприємств, де вони працювали.