25 портретів на тлі епохи

Проте справжнього іспиту не вийшло. Щойно побачивши сина, мати заридала, підхопилася й побігла до нього, називаючи його ласкавими дитячими прізвиськами. Заплакав і син в обіймах матері.

Наступні вісім місяців стали для Цзінґо періодом «реабілітації». Адже з’ясувалося, що в СРСР він добряче підзабув рідну мову. «Батька дуже непокоїло те, що в мене немає глибокого розуміння китайської етичної філософії, що я не проникся ідеєю національного будівництва», — згадував згодом Цзян Цзінго. «Звіт про твоє перебування в Росії тобі краще перекласти китайською самому, — ставив генералісимус завдання сину. — Ти маєш спеціально зайнятися китайською, згадати ієрогліфіку, вміти вільно викладати свої думки на папері».

Процес «китаїзації» активно проходила і його дружина Фаїна. Ще під час першої зустрічі з свекром-генералісимусом та його улюбленою дружиною Сун Мейлін вона віддала їм максимальну шану, сказавши, що є сиротою й просить їх бути їй за батька та матір. Через кілька місяців лідер Ґоміньдану визнав вибір сина й особисто дав невістці ім’я Цзян Фанлян (де Цзян — родинний ієрогліф, «фан» означає «правильний», а «лян» — «доброчесний»). Онука Еріка генералісимус нарік Сяовенем (де «сяо» — «повага до батьків», а «вень» — «освіта»). Щоправда, перед цим родинній парі, що мала вже майже три роки сімейного стажу, дворічну дитину й очікувала на другу, довелося відбути ще одне весілля — за китайськими звичаями. Чан Кайші хотів, щоб його невістка поводилася як типова китайська жінка. І золотоволоса красуня доклала всіх зусиль до цього. За рік вона вивчила китайську мову, під керівництвом свекрухи осягала традиційні звичаї.

Нарешті батько дійшов висновку, що син достатньо адаптувався до умов батьківщини та ідеології Ґоміньдану. Попри це, ще протягом багатьох років первісток Чан Кайші мав серед ґоміньданівської еліти прізвисько Більшовик.

Керівники націоналістів вельми насторожено ставилися до самої думки про те, щоб Цзян Цзінґо став спадкоємцем батька. І хоча зрештою так і сталося, Росіянину (ще одне його прізвисько) довелося подолати величезні перешкоди.

Він, судячи з усього, під час свого вимушеного усамітнення в рідному містечку розлучився з ідеями марксизму-ленінізму-сталінізму, з концепціями диктатури пролетаріату і світової соціалістичної революції чи, принаймні, перестав їх вважати незаперечними. Водночас він не відчував себе школярем-переростком, здатним лише на те, щоб вислуховувати повчання нових метрів. Навпаки, радянське минуле, поєднуючись із китайським сьогоденням, народжувало бурю думок. Він казав: «У мене купа ідей, дайте мені втілити їх. Я хочу випробувати себе там, де важче».