25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Окрім роботи в газеті, Єлізаров писав для серії «Історія заводів та фабрик» історію Уралмашу. За свідченнями його співробітників, він встиг чимало написати і нібито навіть підготував текст до друку. Проте позаяк 1937 року доля його різко змінилася (про що мова попереду), цю книгу ніколи не було видрукувано, а текст втрачено.
У вільний час Микола охоче їздив з колегами за місто відпочивати, брав участь у вечірках, де, за спогадами товаришів, співав російські пісні, виконував кавказькі танці з ножем у зубах.
На заводі Єлізаров познайомився з токарем Фаїною Вяхревою. Білява блакитноока Фаїна була, за спогадами людей, що її знали, «дівчинкою дуже скромною, розумною». Вона народилася 1916 року в Єкатеринбурзі в родині робітників-білорусів, евакуйованих на Урал під час Першої світової війни. Фаїна дуже рано втратила батьків і тільки завдяки підтримці старшої сестри не потрапила до дитячого будинку, змогла закінчити ФЗУ і здобути робітничу спеціальність. 1935 року комсомолка Вяхрева вийшла заміж за Єлізарова. Білоруська дівчина тоді не знала, що через кілька десятиліть їй судилося стати першою леді Китайської Республіки. А поки що в молодої родини народився син Ерік.
Наприкінці 1936 року, після семи з лишком років перебування в кандидатах, Єлізаров став членом ВКП(б). «Тепер мій життєвий шлях — прямий і відкритий, шлях комуніста, борця за справу робітничого класу. Віддаю все своє життя за справу Леніна—Сталіна», — писав Єлізаров у заяві про вступ. На партійних зборах у друкарні газети, де вирішувалося питання про вступ, один із робітників сказав: «Єлізаров — син колишнього, але зрозумів нашу лінію і пішов проти батька. У наших робітників добра думка про Єлізарова». Збори одноголосно перевели Єлізарова в члени ВКП(б). Здавалося, що почався «золотий» період у радянському житті Єлізарова.
Проте тривав той період вельми недовго — лише кілька місяців. На самому початку 1937 року були «викриті», заарештовані, а трохи згодом розстріляні Євген Цетлін, завідувач бюро технічного обслуговування «Уралмашу» (у минулому секретар ЦК комсомолу й один з улюблених учнів Бухаріна) і Лев Авербах, перший секретар Орджонікідзевського райкому ВКП(б) м. Свердловська, що був перед тим секретарем парткому «Уралмашу». Біда полягала в тому, що обидва вони були близькими друзями Єлізарова, а Авербах навіть давав йому рекомендацію для вступу в партію. На районній партійній конференції в лютому 1937 року згадали про зв’язки Єлізарова з троцькістами, а в партійну організацію надійшов донос на «японського шпигуна, який окопався в редакції заводської багатотиражки і має три прізвища: 1) Єлізаров, 2) Чан Кайші, 3) докладно мені не відоме, але починається, здається, на Цян». Бюро райкому ухвалило: «В колективі редакції газети «За тяжелое машиностроение» не було більшовицької пильності. Газета не раз припускалася ворожих виступів. Звільнити тимчасово виконуючого обов’язки відповідального редактора Єлізарова і підсилити склад редакції перевіреними партійними кадрами». За всіма канонами сталінського «соціалістичного реалізму» 1937 року в комуніста Єлізарова залишався один шлях: арешт, надзвичайна судова «трійка» і «десять років без права листування», тобто розстріл. Проте сталося диво: секретар міськкому партії Михайло Кузнецов публічно заявив: «Він ще вчиться в нас, він молодий у нашій партії. Ми його направили в таку організацію, де він під керівництвом міського комітету партії, міськради буде виправлятися». Цією організацією стала міськрада, куди Єлізарова було призначено заступником завідувача оргвідділу.
Хоча, цілком можливо, ніякого дива насправді не було, а Кузнецов просто отримав відповідну вказівку від Сталіна.
Чан Кайші ніколи не забував свого старшого сина, якого він так необачно відправив учитися в «безпечне місце». «Як мені не вистачає мого сина! Я поганий батько, не зміг потурбуватися про нього», — звірявся генералісимус своєму щоденнику в 1930 році. 1931 року слюсар заводу «Динамо» був на волосину від повернення додому. Саме тоді ґоміньданівська поліція заарештувала в Шанхаї професора французької і німецької мов Гілера Нуланса, який виявився шефом Далекосхідного бюро Комінтерну Яковом Рудником. Кремль через удову Сунь Ятсена запропонував Чан Кайші обміняти Рудника на Цзян Цзінґо. Сун Мейлін, улюблена третя дружина генералісимуса, гаряче радила чоловікові згодитися. Проте Чан після важких душевних мук відмовився: «Ні, я скоріше згоджуся, щоб Цзінґо залишався на засланні і навіть загинув у Росії, ніж виміняю його на злочинця. Матиму я спадкоємця чи ні — на те Божа воля. Але я не можу порушити закон, зрадити країну, заплямувати честь свого імені. Навіть заради сина».