Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності

Низка церков зіграла помітну роль у процесі декриміналізації, поширеному в усій Європі. Кальвіністська церква Шотландії підтримала пропозицію щодо продовження заборони, сприяючи тому, що меншість проголосувала проти декриміналізації в 1980 році282. У Північній Ірландії й католицька, й пресвітеріанська церкви бажали зберегти заборону, і гомосексуальність була декриміналізована там тільки в 1981 році після рішення Європейського суду з прав людини в Страсбурзі283. Ян Пейслі, пресвітеріанський міністр і лідер уніоністів у країні, якій загрожувала громадянська війна, стверджував: «Содомія — це злочин проти Бога та людини, і її практика є жахливим кроком на шляху до повної деморалізації будь-якої країни, що неминуче призведе до руйнування моралі в країні»284. У 1983 році Верховний Суд Ейре залишив у силі заборону гомосексуальності частково за підстави, що вона «завжди засуджувалася в християнському вченні як морально хибна»285. Румунська православна церква очолила кампанію зі збереження заборони на гомосексуальність, хоча країна взяла на себе зобов’язання скасувати заборону, коли стала членом Ради Європи в 1993 році286. В Румунії спостерігався високий рівень згоди між церковним керівництвом і населенням, тому опитування 2000 року показало, що 86 відсотків румунів не захотіли б мати сусідів гомосексуалів287. Незважаючи на загальну опозицію церкви, румунський парламент скасував заборону в 2000 році, після того як Європейський Союз оголосив це абсолютною вимогою для набуття членства. Члени Православної студентської асоціації розгорнули масову кампанію проти членів парламенту, звинувативши їх у безбожництві й аморальності288, а лідер православної церкви, патріарх Феоктист Арапасу, відомий своєю беззастережною підтримкою комуністичного диктатора Чаушеску, зая­вив, що «зло загрожує захопити владу в усьому світі»289.