Таємниче полум'я цариці Лоани

— Стривай, так, Бог створив світ, у якому ми приречені на загибель, але ж і створив Він його таким для того, щоб випробувати нас. Щоб ми стали гідними раю й насолоди вічним щастям.

— Чи вічним пеклом.

— Це для тих, хто поступився спокусам нечистого.

— Ти говориш як теолог, а вони всі — облудники. Вони теж кажуть, що Зло існує, але Господь дарував нам найбільший дар — дар свободи волі. Ми за власного волею можемо коритися слову Божому чи піддатися тому, що нам нашіптує диявол. А як потім ми потрапимо до пекла — то це через те, що нас створили не рабами, а вільними людьми, просто ми неправильно скористалися своєю свободою волі, а це вже наш клопіт.

— Саме так.

— Саме так? А хто тобі взагалі сказав, що воля — це дар? Тобто я маю на увазі: будь обачним і не плутай різні речі. Наші товариші у горах б’ються за свободу, але це воля іншого ґатунку. Це свобода від людей, котрі воліють перетворити нас на безліч роботів. Воля — то гарна штука поміж людей. Ти не можеш змусити мене щось робити і думати так, як тобі того хочеться. Врешті, наші товариші були вільні обирати: йти їм у гори чи переховуватися деінде. Але воля, що дарував мені Бог, — що то за воля така? Свободу обирати між пеклом та раєм, без золотої середини? Народившись, ти зобов’язаний грати у брисколу[225], а якщо програєш — страждатимеш вічно. А що як я не хочу грати у цю гру? Голомозий, хоч який падлюка, поміж усіх своїх лиходійств таки зробив одну добру справу, заборонивши азартні ігри, бо через них людина спокушається, а потім стає пропащою. І не кажи, що людина сама вільна — піддаватися чи ні. Людей краще не спокушати взагалі. Але Господь створив нас вільними свого вибору і водночас безвольними, нездатними втриматися перед спокусою. Оце такий дарунок? Невже це й справді — дар? Це те ж саме, якби я скинув тебе зі скелі, сказавши: ти маєш свободу вибору — зачепитися десь за чагарник і знову здертися нагору чи летіти сторчголов до самісінького дна й перетворитися на січеники, як ті, що їдять у місті Альба. Ти, звісно, спитаєш: «А нащо ж ти мене скинув, мені й нагорі було добре?» А я тобі: «Я просто хотів тебе випробувати». Класний жарт, га? Але ж ти не хотів знати, який ти молодець, єдине, чого ти дійсно волів, — не падати.

— Чекай, ти мене геть спантеличив. То, врешті, яка ж твоя думка?

— Все надзвичайно просто. Тільки ніхто ще до цього не додумався. Бог — лихий. Чому попи кажуть, що Бог — це Добро? Бо Він створив тебе. Але ж саме це й свідчить про те, що Він — лихий. Зло для Бога зовсім не те, що для нас головний біль. Бог і є — Зло. Можливо, позаяк Він — вічний, Бог був лихим не із самого початку чи мільярди років тому. Може, Він — як знуджена дитина, котра знічев’я починає відривати мухам крильця, щоб убити час. Диви, якщо припустити, що Господь — лихий, тоді проблема абсолютного Зла у світі сама собою роз’яснюється.

— Отже, всі лихі. Навіть Ісус.

— Та ні. Ісус — це навпаки, єдиний доказ того, що ми, людські створіння, здатні бути добрими. Як хочеш знати правду, так я взагалі не певен, що Ісус — то син Божий, адже ніяк не доберу, як може з такого поганого тіста, як Він, породитися щось настільки добре. Я навіть не впевнений, що Ісус і справді існував. Може, ми самі його вигадали. Але тоді саме в цьому і є чудасія. Бо ж дивовижно, як нам могла прийти у голову така прекрасна думка. Чи, може, він і справді існував і був найкращим із нас усіх? А сином Божим назвався тому, що мав щире серце й хотів, щоб ми повірили, що Бог — то є добро. Але якщо почитаєш уважненько Євангеліє, то зауважиш, що в кінці Ісус теж зрозумів, що Бог — лихий. Коли він був у оливковому гаю, Ісусові стало страшно, і він звернувся до Господа: «Господи, хай промине мене чаша ся». І ніц. Бог на нього — ані оком. Ісус кричить Богові на хресті: «Господи, нащо покинув ти мене?» А той знову — ніц, повернувся в інший бік. Але Ісус дав нам науку, як уберегтися від Божої злостивості. Якщо Бог — лихий, то спробуймо хоч ми бути добрими, прощати ворогам у житті, не робити зла, не метатися за образи. Поможімо самі собі, коли той нам не допомагає. Второпав, якою геніальною була Ісусова ідея? А як же Бог розлютився! Ісус був єдиним справжнім ворогом для Бога, звичайно, окрім Нечистого. Ісус нам, бідолахам, єдиний друг.

— А ти до всього ще й єретик, як ті, котрих спалювали на вогнищах...

— Я єдиний, хто зрозумів, як усе є насправді, хоч і не можу піти й повсюдно про це розповідати людям, бо тоді мене точно спалять. Саме тому я розповідаю все це лише тобі. Поклянися, що нікому не розповіси.

— Клянуся, — відповів я й перехрестив міцно стиснуті губи.