Відьмак. Час Погорди
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #4
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1038-7
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Час Погорди». Краткое содержание книги:
— Тримайся, Ґеральте. З Аретузи йде допомога. Вже недовго…
— Дійкстра… Якщо Дійкстра до мене добереться… я труп…
Трісс вилаялася. Розпачливо.
Тягнула його сходами. Зламані нога й рука підскакували на східцях. Біль ожив, угризся у нутрощі, у скроню, вдарив у вуха, очі, прострелив до макушки. Він не кричав. Знав, що крик полегшить біль, але не кричав. Тільки відкривав рота, це також приносило полегшення.
Він почув гуркіт.
На вершині сходів стояла Тіссая де Фрьес. Волосся мала розкуйовджене, обличчя — вкрите пилом. Вона підняла обидві руки, долоні її запалали. Викричала закляття, а вогонь, що танцював на її пальцях, ударив униз, набувши форми сліпучої і жаркої кулі. Відьмак почув унизу лоскіт падаючих стін і жахливі крики попечених.
— Тіссає, ні! — розпачливо крикнула Трісс. — Не роби цього!
— Не увійдуть сюди, — сказала архімайстриня, не повертаючи голови. — Тут — Ґарштанг на острові Танедд. Ніхто сюди не запрошував королівських пахолків, які виконують накази їхніх короткозорих володарів!
— Ти їх убиваєш!
— Мовчи, Трісс Мерігольд! Замах на єдність Братства не вдався, островом усе ще володіє Капітул! Геть королів від справ Капітулу! Це наш конфлікт, і ми самі розберемося! Вирішимо наші справи, а потім покладемо край цій ідіотській війні! Бо то ми, чародії, несемо відповідальність за долі світу!
З долоні її вистрелила наступна куляста блискавка, відлуння вибуху прокотилося серед колон та кам’яних стін.
— Геть! — крикнула вона знову. — Ви сюди не увійдете! Геть!
Крики внизу стихли. Ґеральт зрозумів, що реданці відступили від сходів, ретирувалися. Фігура Тіссаї розпливалася у нього в очах. Це не була магія. Це він непритомнів.
— Тікай звідси, Трісс Мерігольд, — почув він слова чародійки, що долинали здалеку, наче з-за стіни. — Філіппа Ейльгарт уже втекла, полетіла на совиних крилах. Ти була її спільницею у цій мерзотній змові, я повинна тебе покарати. Але досить уже крові, смерті, нещастя! Геть звідси! Йди до Аретузи, до своїх союзників! Телепортуйся. Портал Вежі Чайки вже не існує. Завалився разом із вежею. Можеш телепортуватися без страху. Куди захочеш. Хоча б і до твого короля Фольтеста, заради якого ти зрадила Братство!
— Я не залишу Ґеральта… — простогнала Трісс. — Він не може потрапити до рук реданців… Його важко поранено… Внутрішній крововилив… А я вже не маю сил! Не маю сил відкрити телепорт! Тіссає! Допоможи мені, прошу!
Темрява. Пронизливий холод. Здалеку, з-за кам’яної стіни, голос Тіссаї де Фрьес:
— Я допоможу тобі.
Евертсен Петер, * 1220, повірений імператора Емгира Дейтвена й один із істинних творців сили Імперії. Головний комірник армії під час Північних Воєн (див.), з року 1290 — коронний підскарбій. Наприкінці панування Емгира піднесений до чину коад’ютора Імперії. За панування імператора Морврана Воріса фальшиво звинувачений у зловживаннях, ув’язнений, † у 1301 у замку Віннебург. Реабілітований посмертно імператором Яном Кальвейтом у році 1328.
Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, том V
Тремтіть, бо надходить Нищитель Народів. Стопче він вашу землю і поділить її поворозом. Міста ваші будуть зруйновані й позбавлені мешканців. Нетопир, пугач і крук у домах ваших замешкають, змій загніздиться у них.
Aen Ithlinnespeath
Розділ 5
Командир загону зупинив коня, зняв шолом, причесав пальцями рідке, зліплене потом волосся.
— Кінець поїздки, — повторив, побачивши запитливий погляд трубадура.
— Га? Як це? — здивувався Любисток. — Чому?
— Далі не поїдемо. Бачте? Річка, що отамочки блискає унизу, то Стрічка. До Стрічки тілько ми із вами ескортувати й домовлялися. Значиться, час розставатися.
Решта загону затрималася позаду, але жоден із солдатів з коня не зліз. Усі неспокійно розглядалися на всі сторони. Любисток заслонив очі долонею, піднявся у стременах.
— Де ти ту річку бачиш?
— Сказав же — унизу. З’їдете яром, то вмить натрапите.
— Та хоча б до берега мене проведіть, — запротестував Любисток. — Вкажете брід…
— Та було б що вказувати. Від травня ніц, тільки сквар[9], то вода й опала, Стрічка-то й зміліла. Конем ви в будь-якому місці перейдете…
— Я вашому коменданту лист від короля Венцлава показував, — сказав трубадур і надувся. — Комендант із листом ознайомився, і я сам чув, як наказував вам провести мене до самого Брокілону. А ви хочете мене тут кинути, у цій гущавині? Що буде, як я заблукаю?
9
Сквар — спека (діал.).