Ніж, якого не відпустиш
- Автор: Несс Патрик
- Серия: Ходячий Хаос #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7661-91-6
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Ніж, якого не відпустиш». Краткое содержание книги:
— Оце-то гарна штука, Тодде Г’юїтте, — каже пан Прентіссмолоччий, оглядаючи мого ножа.
Я стою на колінах, коліна в багні, рука на горлі, я дотепер пробую перевести диханя.
— Ти вже був виграв у бою, але просто взяв і перепаскудив усе, — він проводить пальцем по лезу. — Та ти ж тупий як пропка.
— Давай, просто закінчуй, — я бурмочу в багно.
— Шошо ти сказав? — каже пан Прентіссмолоччий, і посміхається мені, а його Шум яскравий.
— Давай, ЗАКІНЧУЙ! — кричу я на нього.
— Ой, та я тебе не буду вбивати, — каже він, а його очі спалахують. — Мій тато відцього не сильно зрадівби, нє?
Він підходить до мене і тримає ніж біля мого лиця. Він запихає його кінчик мені до носа, такшо мені приходиться відводити голову все дальше і дальше.
— Але ножем і так можна багатошо зробити, — каже він, — і не вбиваючи чоловіка.
Я навіть більше не розглядаюся в пошуках втечі.
Я дивлюся просто в його очі, живі і бадьорі, готові перемогти, його Шум такий самий, картинки його в Дальньому Куті, картинки з моєї ферми, картинки як я стою перед ним на колінах.
А в мому Шумі нема нічого крім ями, повної моєї тупості, нікчемності і ненависті.
Вибач, Бене.
Вибач мені, вибач.
— Але потім, — каже він, — ти й не чоловік, нє? — він стишує свій голос. — І ніколи не станеш.
Він рухає ножем у руці, повертаючи лезо до моєї щоки.
Я закриваю очі.
І я відчуваю хвилю тишини, яка накочує на мене ззаду.
Мої очі різко відкриваються.
— Нє, ну ви тільки гляньте, — каже пан Прентіссмолоччий, дивлячись понад моєю головою. Моя спина повернута до густішого лісу напроти ріки і я відчуваю тишину Віоли, котра стоїть там так чітко, ніби я її бачу.
— Біжи! — кричу я, не оглядаючись. — Забирайся звіцци!
Вона не звертає уваги.
— Відійди, — вона каже це пану Прентіссумолоччому. — Попереджаю.
— Ти попережаєш мене? — каже він, показуючи на себе ножем, на його лице вертається посмішка.
Тоді він трошки відстрибує, коли шось б’є його в груди і там застрягає. Схоже на жмуток маленьких дротів з пластиковою булькою на кінці. Пан Прентіссмолоччий просовує ножа під ту штуку і пробує відколупати, але вона тримається. Він дивиться на Віолу і либиться.
— Шо б то не було, сестричко, — каже він, — воно не працює.
А тоді БУМВЖАХ!!
Великий вибух світла, і я відчуваю як рука за комір шарпає мене взад, аж я задихаюся. Я падаю назад і геть назад, а тіло пана Прентіссамолоччого смикається в спазмах, тіло відмахує ножа вбік, іскри і маленькі блискавки вилітають з проводів і влітають в його тіло. Дим і пара валять зівсюди, з його рукавів, з його коміра, з його штанок. Віола ще віттягує мене за шию, коли він падає на землю, лицем у багно, просто на свою зброю.
Вона мене відпускає і ми разом вилазимо на маленький беріжок з цього боку дороги. Я знову хапаюся за шию і ми лежимо там якийсь час, і віддихуємся. Іскри та блискавки припиняються і пан Прентіссмолоччий смикається в болоті.
— Я боялася… — каже Віола між глибокими подихами, — …вся ця вода навколо… — подих, — …що ми з тобою підемо за ним… — подих, — …але він збирався порізати…
Я стаю, нічо не кажучи, мій Шум зосереджений, мої очі на ножі. Я йду просто до нього.
— Тодде… — каже Віола.
Я піднімаю ножа і стаю над ним.
— Він мертвий? — питаюся я, не дивлячись на Віолу.
— Та не мав би бути, — каже вона. — Це був просто розряд із…
Я піднімаю ножа.
— Тодде, ні!
— Дай мені причину тебе вбити, — кажу я, ніж іще вгорі, ще дивлюся на нього.
— Ти не вбивця, Тодде, — каже вона.
Я розвертаюся до неї, мій Шум реве як звір.
— Не КАЖИ ЦЬОГО!!! Ніколи НЕ КАЖИ ЦЬОГО!!!
— Тодде, — каже вона, рука простягнута, голос заспокійливий.
— Через МЕНЕ ми в цьому всьому! Вони шукають не ТЕБЕ! Вони шукають МЕНЕ! — я повертаюся до пана Прентіссамолоччого. — І якшо я зможу вбити одного з них, може ми…
— Тодде, ні, послухай мене, — каже вона, підходячи блище. — Слухай мене! — Я дивлюся на неї. Мій Шум такий потворний і лице таке скривлене, шо вона трошки вагається, але таки робить ще крок уперед. — Послухай мене, я маю щось тобі сказати.
А тоді з неї виливається більше слів, ніж я чув до цього.
— Коли ти мене знайшов, там на болоті, я тікала від того чоловіка, Аарона, вже чотири дні, і ти був другою людиною, котру я бачила на цій планеті, і ти прийшов до мене з точно таким ножем, так що для мене ти тоді здавався точно таким самим, як він.