Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Streakers («стрікери», «голі бігуни») належать до іншої категорії. Вони демонструють не лише інтимні частини тіла, а повністю голе тіло, бігаючи навколо публіки, здебільшого на очах у великого натовпу під час важливих спортивних змагань або на час зміни караулу Букінгемського палацу, коли там юрмиться значна кількість туристів. Поява оголених осіб виглядає у західному світі радше комічно, ніж образливо чи загрозливо. Однак стрікерів постійно беруть під арешт і штрафують за порушення закону. У сімдесятих роках минулого століття мода з’являтися в оголеному вигляді в публічних місцях була певний час популярна по обидва боки Атлантичного океану.
Наскільки відомо, найдавніший приклад цього явища знаходимо ще 1804 року, коли Джордж Вільям Крамп, згодом член Американського Конгресу, ще студентом пробігся голяка містом Лексінгтоном (Вірджинія). У шістдесятих роках американські студенти час від часу організовували змагання з бігу, часто з метою спровокувати поліцію268. Фестивалі гіпі та рок-концерти, наприклад Вудсток (1969 р.), становили могутню контркультуру, під впливом якої молоді люди значно простіше роздягалися на публіці, ніж представники минулого покоління.
В Англії стрікерство набуло більш індивідуальної форми, і кілька імен здобуло велику популярність. Приміром, Саллі Купер, яка лише з кількома прикрасами на собі бігла через Річмондський міст у Лондоні. Поліція погрожувала їй арештом, однак жінці вдалося втекти, перелякавшись агресивного собаки копів, який вкусив її за сідницю.
Відома також світлина австралійського бухгалтера Майкла О’Браяна, якого всі побачили голим 1974 року під час міжнародного поєдинку з регбі між Англією та Францією. Адміністратор блискавично примчав, аби затулити срамоту порушника дощовиком. Два агенти поліції впіймали О’Браяна, причому один із них прикрив інтимне місце чоловіка поліцейським шоломом. Цей головний убір згодом продали на аукціоні за 2400 англійських фунтів і виставили в Лондонському музеї регбі.
Стрікери подеколи вимушено влаштовували подібні акції, укладаючи з кимось парі. Проте здебільшого йдеться винятково про екстремальну форму вираження загально людської потреби – бути в центрі уваги, причому в присутності багатьох споглядачів одночасно.
Як бачимо, далеко не кожен одразу може оцінити такі вчинки. Західні ЗМІ, державні телерадіокомпанії регулюють такі прецеденти жорсткіше, ніж кілька десятиліть тому. Аби відбити бажання інших до мавпування подібних витівок, австралійське телебачення більше не коментує такі інциденти під час спортивних подій.
Якщо ви дивитесь якийсь матч по телевізору і раптом бачите на екрані картинку неба, причому чуєте, як кричить і радіє натовп, то будьте певні – хтось бігає полем голяка, на жаль, вас це безкоштовне видовище ніяк не стосується269.
Стрікерство задля розваги неможливо собі уявити в мусульманських країнах. Деякі правовірні релігійні діячі в інших частинах світу деколи наполегливо радять не відвідувати професійні спортивні змагання через ризик (бодай незначний) уздріти там якогось ексгібіціоніста. Про це свідчить південноафриканський сайт Аль-Хаді:
Стрікери (люди, що вибігають голими на публіку) ображають своєю поведінкою фундаментальні людські цінності. Якщо на якійсь із подій дитина стане свідком такої тваринної повадки, це залишить відбиток на все її подальше життя. Чи може справжній мусульманин ризикувати в такій ситуації?.. Якщо спорт занепадає до такого нікчемного рівня, то єдине мудре рішення – не мати з ним нічого спільного270.
Думка про те, що дитяча травма від побаченого стрікера залишиться в дитини назавжди, відображала глибинний страх перед «небезпекою голизни». Відтоді, коли людство почало одягатися, цей страх частково під впливом трьох монотеїстичних релігій поширився цілим світом.
Це ніяк не відбилося на тому факті, що упродовж історії існували групи людей, які ходили голими, виражаючи власну свободу, або ж робили це з релігійних чи філософських міркувань.
Відомий давній приклад зустрічі Александра Македонського з групою індійських філософів, чи гімнософістів, як їх називали за часів Стародавньої Греції. У своїй історії, присвяченій життю Александра грецький філософ та історик Плутарх (I ст.) розповів про зустріч легендарного царя і полководця з десятьма нагими філософами на березі ріки Інд. Ішлося, мабуть, про індуїстських аскетів, що так само, як і джайністські ченці, все життя провели голими. З цією оголеною сектою аскетичних філософів греки запізналися вперше у третьому столітті до нашої ери в Таксилі – раніше Індія, нині розташоване на території Пакистану. Можливо, це місто слугувало центром ведизму й буддизму271. У сьомому столітті китайський учений і буддійський монах Сюаньцзан у нотатках про свої мандри до Індії зауважив, що в цьому регіоні існували так звані аскети (садху). Подібні аскетичні групи зустрічаються й у наш час (мал. 30 кольор. вкладки).